Справка

МИЛОРАДОВИЧ ПЕТРО СТЕПАНО­ВИЧ.

1762 – 1782 (1781?)

МИЛОРАДОВИЧ ПЕТРО СТЕПАНО­ВИЧ. У 1711 р., готуючись до війни з Туреччиною, Петро І у чис­лі інших направляє серба Михайла Милорадовича секретним агентом для розпалювання ворожнечі між турецькими мусуль­манами та християнами. По війні Михайло разом із братами Гаврилом та Олександром переїхав до Росії. У 1715 р. цар при­значив його гадяцьким полковником. Цю посаду М. Милорадович обіймав одинадцять років. Людиною був жорстокою. Неод­норазово козаки скаржились на нього гетьману, однак той не міг чимось зарадити, оскільки Милорадович був ставлеником Петра І. До пари Михайлові була і його дружина, дочка гене­рального осавула Степана Бутовича, – жінка владна і безжа­лісна.

Подружжя мало сина Степана, котрий став батьком майбут­нього чернігівського полковника Петра Степановича Милора­довича. Народився він близько 1723 р., вірогідніше, у Гадячі. Де здобував освіту, — невідомо. В історичній літературі ім’я Петра Милорадовича з’являється вперше як представника цар­ського двору – гоф-фур’єра. Побрався із Софією Семенівною Полуботковою – правнучкою наказного гетьмана Павла Полу­ботка. У шлюбі був щасливий. Ця гілка Милорадовичів пиша­лася родинними зв’язками з Полуботками. Для вшанування па­м’яті колишнього чернігівського полковника і наказного геть­мана історик Григорій Милорадович утримував у зразковому порядку кам’яницю Павла Полуботка у Любечі. У чернігівських храмах і монастирях над похованнями Полуботків встановив мармурові меморіальні дошки. За все сплачував власні гроші. Григорій Милорадович, до того ж, автор розвідки  “О роде дворян Полуботок”, інших історичних матеріалів. У дослідницькій  роботі  йому допомагали полуботківські    реліквії,    котрі Григорій Милорадович ретельно зберігав.

Петро Степанович Милорадович обійняв посаду чернігівсько­го полковника у 1762 році. З приводу цієї дати суперечностей немає. А щодо року, коли Милорадович перестав бути полков­ником, є різні думки. «Радянська енциклопедія історії України» називає 1781 рік. В. Кривошея – 1779 рік. У Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського знаходимо третю дату – 1782 рік. Де ж істина? Після ліквідації Чернігівського полку 27 вересня 1781 року за наказом Катерини II утворено Чернігів­ське намісництво. Таким чином, десь о цій порі Петро Милора­дович поступився місцем новому начальнику – наміснику, кот­рий мав царські повноваження. Фактично ж Чернігівське наміс­ництво почало своє існування з 30 січня 1782 року. Можна при­пустити, що до цього часу Петро Милорадович виконував свої обов’язки чернігівського полковника.

У роки полковництва Петра Степановича у Чернігові меш­кало до 4000 чоловік. Міщани, козаки і посполиті селяни займа­лися сільським господарством: вирощували хліб, розводили тва­рин. Ремісники були об’єднані у 185 майстерень за тринадцятьма спеціальностями. У місті відбувалось чотири ярмарки на рік. їх називали торговельними з’їздами. Сюди прибували купці з Ні­жина з російськими і польськими товарами, донці з рибою, чу­маки з кримською і коломийською сіллю. Серед купців особли­ву популярність мав якийсь Єнько, у руках котрого зосередилась торгівля закордонними товарами. Люди Єнька завозили мило, сукно, коси, хутро. З Чернігова вивозили горілку і вироби з де­рева, перероблені лісові продукти. Найбільшими ярмарочними центрами були Ніжин і Кролевець.

Вважалось, що підлеглі Петра Милорадовича були досить освіченими людьми. Вони навчались у церковно-приходських школах і Чернігівському колегіумі, перетвореному 1776 року у духовну семінарію. Освіту тут здобували діти посполитих се­лян, козачої і духовної старшини. Цікаво, що в Чернігові до 1789 р. не було жодного світського учбового закладу.

Особливу турботу Петра Милорадовича викликала фортеця, оскільки Чернігів знаходився на кордоні із Польщею. Полков­ник звів тут нові фундаментальні споруди. Водночас з розбив­кою кварталів і забудовою Московської слобідки (біля підніжжя Валу) поступово було здійснене перше регулярне планування колишнього Дитинця з урахуванням напряму давніх головних магістралей, Погорілих і Любецьких воріт.

Ще один клопіт був у Петра Милорадовича. Це — загальний міський притулок (богодільня), побудований на кошти його батька Степана Михайловича Милорадовича та братів Єньків. Складовою частиною притулку була міська лікарня. Ці важливі для городян установи знаходились біля Воскресенської церкви, навколо якої був цвинтар (частина його пізніше стала майда­ном). У  1765 р. вже працював міський лікар Яків Узнанський.

Петро Милорадовнч сварився з магістратом за хутір на Дес­ні. Там були гарні сінокоси, дубовий гай та озеро. Сінокоси його цікавили як корм для артилерійських коней.

Для часів полковництва Петра Милорадовича характерні службові зловживання, а це сприяло незаконному переходу зе­мель у приватну власність. Сам Петро Степанович володів маєтностями, де на нього працювало понад п’ять тисяч кріпаків.

Останній чернігівський полковник Милорадович помер 18 січня 1799 р.

Comment here