1762 – 1782 (1781?)
МИЛОРАДОВИЧ ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ. У 1711 р., готуючись до війни з Туреччиною, Петро І у числі інших направляє серба Михайла Милорадовича секретним агентом для розпалювання ворожнечі між турецькими мусульманами та християнами. По війні Михайло разом із братами Гаврилом та Олександром переїхав до Росії. У 1715 р. цар призначив його гадяцьким полковником. Цю посаду М. Милорадович обіймав одинадцять років. Людиною був жорстокою. Неодноразово козаки скаржились на нього гетьману, однак той не міг чимось зарадити, оскільки Милорадович був ставлеником Петра І. До пари Михайлові була і його дружина, дочка генерального осавула Степана Бутовича, – жінка владна і безжалісна.
Подружжя мало сина Степана, котрий став батьком майбутнього чернігівського полковника Петра Степановича Милорадовича. Народився він близько 1723 р., вірогідніше, у Гадячі. Де здобував освіту, — невідомо. В історичній літературі ім’я Петра Милорадовича з’являється вперше як представника царського двору – гоф-фур’єра. Побрався із Софією Семенівною Полуботковою – правнучкою наказного гетьмана Павла Полуботка. У шлюбі був щасливий. Ця гілка Милорадовичів пишалася родинними зв’язками з Полуботками. Для вшанування пам’яті колишнього чернігівського полковника і наказного гетьмана історик Григорій Милорадович утримував у зразковому порядку кам’яницю Павла Полуботка у Любечі. У чернігівських храмах і монастирях над похованнями Полуботків встановив мармурові меморіальні дошки. За все сплачував власні гроші. Григорій Милорадович, до того ж, автор розвідки “О роде дворян Полуботок”, інших історичних матеріалів. У дослідницькій роботі йому допомагали полуботківські реліквії, котрі Григорій Милорадович ретельно зберігав.
Петро Степанович Милорадович обійняв посаду чернігівського полковника у 1762 році. З приводу цієї дати суперечностей немає. А щодо року, коли Милорадович перестав бути полковником, є різні думки. «Радянська енциклопедія історії України» називає 1781 рік. В. Кривошея – 1779 рік. У Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського знаходимо третю дату – 1782 рік. Де ж істина? Після ліквідації Чернігівського полку 27 вересня 1781 року за наказом Катерини II утворено Чернігівське намісництво. Таким чином, десь о цій порі Петро Милорадович поступився місцем новому начальнику – наміснику, котрий мав царські повноваження. Фактично ж Чернігівське намісництво почало своє існування з 30 січня 1782 року. Можна припустити, що до цього часу Петро Милорадович виконував свої обов’язки чернігівського полковника.
У роки полковництва Петра Степановича у Чернігові мешкало до 4000 чоловік. Міщани, козаки і посполиті селяни займалися сільським господарством: вирощували хліб, розводили тварин. Ремісники були об’єднані у 185 майстерень за тринадцятьма спеціальностями. У місті відбувалось чотири ярмарки на рік. їх називали торговельними з’їздами. Сюди прибували купці з Ніжина з російськими і польськими товарами, донці з рибою, чумаки з кримською і коломийською сіллю. Серед купців особливу популярність мав якийсь Єнько, у руках котрого зосередилась торгівля закордонними товарами. Люди Єнька завозили мило, сукно, коси, хутро. З Чернігова вивозили горілку і вироби з дерева, перероблені лісові продукти. Найбільшими ярмарочними центрами були Ніжин і Кролевець.
Вважалось, що підлеглі Петра Милорадовича були досить освіченими людьми. Вони навчались у церковно-приходських школах і Чернігівському колегіумі, перетвореному 1776 року у духовну семінарію. Освіту тут здобували діти посполитих селян, козачої і духовної старшини. Цікаво, що в Чернігові до 1789 р. не було жодного світського учбового закладу.
Особливу турботу Петра Милорадовича викликала фортеця, оскільки Чернігів знаходився на кордоні із Польщею. Полковник звів тут нові фундаментальні споруди. Водночас з розбивкою кварталів і забудовою Московської слобідки (біля підніжжя Валу) поступово було здійснене перше регулярне планування колишнього Дитинця з урахуванням напряму давніх головних магістралей, Погорілих і Любецьких воріт.
Ще один клопіт був у Петра Милорадовича. Це — загальний міський притулок (богодільня), побудований на кошти його батька Степана Михайловича Милорадовича та братів Єньків. Складовою частиною притулку була міська лікарня. Ці важливі для городян установи знаходились біля Воскресенської церкви, навколо якої був цвинтар (частина його пізніше стала майданом). У 1765 р. вже працював міський лікар Яків Узнанський.
Петро Милорадовнч сварився з магістратом за хутір на Десні. Там були гарні сінокоси, дубовий гай та озеро. Сінокоси його цікавили як корм для артилерійських коней.
Для часів полковництва Петра Милорадовича характерні службові зловживання, а це сприяло незаконному переходу земель у приватну власність. Сам Петро Степанович володів маєтностями, де на нього працювало понад п’ять тисяч кріпаків.
Останній чернігівський полковник Милорадович помер 18 січня 1799 р.
Comment here