11 вересня 1941 р, відбулась розмова М. С. Хрущова
із членом Військової Ради Південно-Західного фронту М. О. Бурмистенком про
організацію партизанської боротьби на Чернігівщині, М. О. Бурмистенко доповів,
що під час бомбардувань міська чернігівська влада у паніці втекла, кинувши
місто.
Голова Чернігівської міської Ради сам утік до Харкова. Працівники, які знали місця схованки літератури, листівок, продовольства для партизанських загонів, що діяли на півночі у чернігівських лісах, у паніці повтікали і опинились в тилу Червоної Армії. Секретар обкому партії М. М. Попудренко залишився у тилу ворога без зв'язку та явок, без відомостей про місця закладання продовольства і листівок для партизанських загонів. М. О. Бурмистенко розповів М. С. Хрущов), що був у Чернігові, коли їхав у 5-ту армію, зв'язок з якою обірвався. Місто згоріло майже повністю. Над 5-ю армією звужувалось кільце оточення. Відомо, що Г. К. Жуков наполягав перед Сталіним відвести війська від Києва і здати столицю України, щоб врятувати людей.
Однак Верховний не пристав на цю думку. Наприкінці серпня 1941 року Г. К. Жуков надіслав Сталіну телеграму з пропозицією врятувати Чернігів, інакше для фашистів відкривається вільний шлях на Москву. Однак Сталін відхилив і цю пропозицію. Командування Південно-Західного фронту втратило будь-які зв'язки із штабом 5-ї армії, що знаходився у Чернігові. І. X. Ваграмян, М. О. Бурмистенко, інші штабні офіцери виїхали сюди для встановлення зв'язків. Генерала Потанова вони відшукали у палаючому місті на території Єлецького монастиря. А через кілька днів командарм опинився у німецькому полоні. 9 вересня 1941 р. фашисти захопили Чернігів.
До 20 вересня майже вся територія Чернігівщини була окупована німецько-фашитськими загарбниками. За два роки окупації загарбники знищили 500 населених пунктів з людьми, по-звірячому вбили понад 127 тис. мирних громадян, вивезли до Німеччини понад 40 тис. чоловік, перш за все молоді.
Проти гітлерівських окупантів воювали 5 партизанських з'єднань і 5 загонів. У партизанському русі і підпіллі взяли участь понад 50 тис. чоловік. Відважно боролися в тилу ворога підпільні організації у Чернігові, Прилуках, Острі, Лосинівці, Ладані, Щорсі, в інших містах і селах. Імена Героя Радянського Союзу Якова Батюка, Олени Білевич, Ніни Сагайдак, Миколи Єременка стали символом мужності і стійкості молоді Чернігівщини. 26 серпня 1943 р. розпочалась Чернігово-Прип'ятська наступальна операція, в ході якої війська Центрального і Воронезького фронтів під командуванням генералів армії К. К. Рокоссовського і М. Ф. Ватутіна визволили Чернігівщину від фашистських загарбнії кін. 21 вересня 1943 р. над Черніговом замайорів червоний прапор перемоги. В чернігівській землі вічним сном сплять 116 Героїв Радянського Союзу — представників 14 національностей.
А всього 879 чоловік були удостоєні цього високого звання за участь у визвольних боях на території Чернігівщини. Чернігівці внесли гідну частку у справу Великої Перемоги. 165 уродженців чернігівської землі стали Героями Радянського Союзу, 25 чоловік повними кавалерами ордена Слави, 140 тис. чернігівців нагороджено орденами і медалями.
Вдячні чернігівці свято шанують пам'ять земляків-героїв, що полягли у боях за місто Чернігів у 1941 і 1943 роках. Імена багатьох з них присвоєно чернігівським вулицям. Численні пам'ятники, обеліски, меморіальні дошки, відкриті в містах і селах Чернігівщини, – скорботна данина тим, хто відстояв незалежність України.
Голова Чернігівської міської Ради сам утік до Харкова. Працівники, які знали місця схованки літератури, листівок, продовольства для партизанських загонів, що діяли на півночі у чернігівських лісах, у паніці повтікали і опинились в тилу Червоної Армії. Секретар обкому партії М. М. Попудренко залишився у тилу ворога без зв'язку та явок, без відомостей про місця закладання продовольства і листівок для партизанських загонів. М. О. Бурмистенко розповів М. С. Хрущов), що був у Чернігові, коли їхав у 5-ту армію, зв'язок з якою обірвався. Місто згоріло майже повністю. Над 5-ю армією звужувалось кільце оточення. Відомо, що Г. К. Жуков наполягав перед Сталіним відвести війська від Києва і здати столицю України, щоб врятувати людей.
Однак Верховний не пристав на цю думку. Наприкінці серпня 1941 року Г. К. Жуков надіслав Сталіну телеграму з пропозицією врятувати Чернігів, інакше для фашистів відкривається вільний шлях на Москву. Однак Сталін відхилив і цю пропозицію. Командування Південно-Західного фронту втратило будь-які зв'язки із штабом 5-ї армії, що знаходився у Чернігові. І. X. Ваграмян, М. О. Бурмистенко, інші штабні офіцери виїхали сюди для встановлення зв'язків. Генерала Потанова вони відшукали у палаючому місті на території Єлецького монастиря. А через кілька днів командарм опинився у німецькому полоні. 9 вересня 1941 р. фашисти захопили Чернігів.
До 20 вересня майже вся територія Чернігівщини була окупована німецько-фашитськими загарбниками. За два роки окупації загарбники знищили 500 населених пунктів з людьми, по-звірячому вбили понад 127 тис. мирних громадян, вивезли до Німеччини понад 40 тис. чоловік, перш за все молоді.
Проти гітлерівських окупантів воювали 5 партизанських з'єднань і 5 загонів. У партизанському русі і підпіллі взяли участь понад 50 тис. чоловік. Відважно боролися в тилу ворога підпільні організації у Чернігові, Прилуках, Острі, Лосинівці, Ладані, Щорсі, в інших містах і селах. Імена Героя Радянського Союзу Якова Батюка, Олени Білевич, Ніни Сагайдак, Миколи Єременка стали символом мужності і стійкості молоді Чернігівщини. 26 серпня 1943 р. розпочалась Чернігово-Прип'ятська наступальна операція, в ході якої війська Центрального і Воронезького фронтів під командуванням генералів армії К. К. Рокоссовського і М. Ф. Ватутіна визволили Чернігівщину від фашистських загарбнії кін. 21 вересня 1943 р. над Черніговом замайорів червоний прапор перемоги. В чернігівській землі вічним сном сплять 116 Героїв Радянського Союзу — представників 14 національностей.
А всього 879 чоловік були удостоєні цього високого звання за участь у визвольних боях на території Чернігівщини. Чернігівці внесли гідну частку у справу Великої Перемоги. 165 уродженців чернігівської землі стали Героями Радянського Союзу, 25 чоловік повними кавалерами ордена Слави, 140 тис. чернігівців нагороджено орденами і медалями.
Вдячні чернігівці свято шанують пам'ять земляків-героїв, що полягли у боях за місто Чернігів у 1941 і 1943 роках. Імена багатьох з них присвоєно чернігівським вулицям. Численні пам'ятники, обеліски, меморіальні дошки, відкриті в містах і селах Чернігівщини, – скорботна данина тим, хто відстояв незалежність України.
| BB-Code | |
| Ссылка | |
(0)
Про які телеграми Жукова до Сталіна йдеться у автора? Що за маячня. Наприкінці серпня Жуков командував Резервним фронтом, ситуація на Південно-Західному фронті його ніяк не стосувалась. 5-ю армією командував генерал Потапов, а не "Потанов". Такі речі вимагають точності. Те ж стосується і "пропозицій" Хрущова. Хрущов був членом військової ради фронту, ніякої військової освіти не мав і в питаннях оперативно-тактичних розбирався, як баран в арифметиці. З якої б це радості Сталіну прислуховуватись до його порад? Фронтом командував Кирпонос, Південно-Західним напрямом - маршал Будьонний, до них і мало смисл прислухатись. А ще до начальника Генерального штабу маршала Шапошнікова. І не варто забувати, що Сталін наприкінці серпня вже був Наркомом оборони і Верховним головнокомандувачем. І "телеграма" Жукова, якби така існувала в природі, була б порушенням субординації. Навіщо переписувати чужі байки і маячню?
