У
бурхливе XX століття Седнів увійшов тихим волосним містечком, у якому мешкало
трохи більше двох тисяч жителів.
Краєзнавець
А.Балика у 1902 році писав: „Жителі його і в даний час по роду занять
найбільше є кожум'яками, потім шевцями, шаповалами, бондарями, гребінниками,
клейоварами, ткачами, кушнірами, кравцями, торговцями, ковалями, мірошниками,
теслярами, столярами і в малій кількості землеробами.
За своїми ж звичаями І одягом вони, хоч і схожі на жителів міста, але люблять рідну українську мову, свою пісню та багате і досить красиве (своє ж українське} вбрання, а у старих людей ще зберігся оригінальний, старого крою одяг— синього і темно-жовтого кольорів". Втім, нове століття давало знати про себе. У молодих седнівців з'явилося більше можливостей отримати освіту.
Якщо раніше у містечку діяла лише земська школа, відкрита 1868 року замість заснованого 1843 року парафіяльного училища, то у 1890 і 74 1902 роках тут відкрилися земське однокомплектне міністерське та двокласне училища, в яких навчалося близько 150 дітей. У 1907 році став діяти Народний дім, в якому молодь влаштовувала концерти, вистави.
А ще трьома роками раніше, з нагоди 90-річчя від дня народження Тараса Шевченка, на кошти, зібрані седнів-цями, в Лизогубівському парку урочисто відкрили пам'ятник — один з перших в Україні пам'ятників Кобзареві. Погруддя створив скульптор М.Гаврилко.
Неспокійними були роки лютневої і жовтневої революцій, громадянської війни. Зокрема, 10 січня 1919 року біля Седнева відбувся великий бій між частинами війська Української Народної Республіки та наступаючим з боку Городні Богунським полком Миколи Щорса.
У жовтні того ж року тут точилися жорстокі бої між червоноармійцями І денікінцями. Навесні 1923 року, у зв'язку з ліквідацією повітів та волостей і створенням районів та округів, Седнів входить до складу Бобровицького району Чернігівської округи, а у 1932 році — до складу Чернігівського району і відноситься до категорії сіл.
У 1928 році створюється „Перше Седнївське товариство спільного обробітку землі ім. Т.Г.Шевченка", яке вже через рік стає артіллю, із 1930 року діють також артілі „Більшовик" та „Червоні лани".
Із 1934 року у Седневі діяла районна сільськогосподарська школа, в якій готували завідувачів фермами та рахівників. Із початку 30-х років середнім закладом освіти стає Седнівська школа — напередодні війни в ній налічувалося 30 вчителів І 500 учнів. В ці роки завучем школи працював Микола Федорович Мглинцев (1867-1947), заслужений вчитель УРСР. Тяжким випробуванням для седнівців стала Велика Вітчизняна війна.
Окупувавши 29 серпня 1941 року село, гітлерівці розграбували колгоспне майно, зруйнували лікарню і пам'ятник Т.Шевченку, а середню школу перетворили в конюшню. Окупанти розстріляли 20 жителів села, ще 54 відправили на примусові роботи до Німеччини.
На фронтах війни з ворогом билися 314 седнівців, 174 з них не повернулися додому, 131 нагороджено орденами і медалями. 20 вересня 1943 року розпочалися бойові дії за визволення Седнева. Форсувавши річку Снов, 14-а гвардійська кавалерійська дивізія у взаємодії з частинами 76-ї гвардійської стрілецької дивізії зламала опір противника і оволоділа селом.
Проте гітлерівці, підтягнувши свіжі сили, перейшли у контрнаступ. Бій тривав упродовж дня, всі ворожі атаки було відбито. 21 вересня Седнів було визволено. У боях за село загинуло 96 воїнів Червоної армії. Багатими на події стали для Седнева повоєнні десятиліття. У 1950 році три місцеві колгоспи об'єдналися в один — ім. Т.Шевченка, який через сім років влився до радгоспу ім. В.Чкалова, на базі якого у 1963 році створено Чернігівську дослідну станцію Українського науково-дослідного інституту картоплярства — нині ЗАТ НВО „Еліткартопля". У серпні 1953 року на річці Снов стала до ладу гідроелектростанція, повністю забезпечивши потребу Седнева і навколишніх сіл в електроенергії. ГЕС діяла до середини 70-х років.
У 1999 році її було відновлено підприємством „Чернігівобленерго". Через два роки цим же підприємством реставровано кам'яницю Лизогубів. 1959 року Седневу надано статус селища міського типу, у 1964 році відкрито Будинок творчості Спілки художників України.
У травні 1992 року селище приймало учасників Міжнародного Шевченківського свята „В сім'ї вольній, новій". Побував на святі і Президент України Леонід Кравчук. У квітні 1996 року селище відвідав та ознайомився з діяльністю НВО „Еліткартопля" Президент Леонід Кучма. Восени 2003 року відбулося Всеукраїнське літературно-мистецьке свято „Седнівська осінь".
Седнівці пишаються своїми славними земляками. Серед них Семен Миколайович Усатий (18751944) — відомий вчений в галузі електротехніки, доктор наук, одним з учнів якого був академік Ігор Курчатов, а також мовознавець, член-кореспондент АН СРСР Агнія Василівна Десницька (1912-1964), бібліограф, професор Костянтин Михайлович Валика (1894-1971). Седнів — батьківщина Анатолія Андрійовича Дроня.
Він народився 1945 року, працював у будівництві, був на радянській роботі, очолював Держко-мітет України з житлово-комунального господарства. Із 1998 року — Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Білорусь, із 2003 року — перший заступник міністра закордонних справ України.
За своїми ж звичаями І одягом вони, хоч і схожі на жителів міста, але люблять рідну українську мову, свою пісню та багате і досить красиве (своє ж українське} вбрання, а у старих людей ще зберігся оригінальний, старого крою одяг— синього і темно-жовтого кольорів". Втім, нове століття давало знати про себе. У молодих седнівців з'явилося більше можливостей отримати освіту.
Якщо раніше у містечку діяла лише земська школа, відкрита 1868 року замість заснованого 1843 року парафіяльного училища, то у 1890 і 74 1902 роках тут відкрилися земське однокомплектне міністерське та двокласне училища, в яких навчалося близько 150 дітей. У 1907 році став діяти Народний дім, в якому молодь влаштовувала концерти, вистави.
А ще трьома роками раніше, з нагоди 90-річчя від дня народження Тараса Шевченка, на кошти, зібрані седнів-цями, в Лизогубівському парку урочисто відкрили пам'ятник — один з перших в Україні пам'ятників Кобзареві. Погруддя створив скульптор М.Гаврилко.
Неспокійними були роки лютневої і жовтневої революцій, громадянської війни. Зокрема, 10 січня 1919 року біля Седнева відбувся великий бій між частинами війська Української Народної Республіки та наступаючим з боку Городні Богунським полком Миколи Щорса.
У жовтні того ж року тут точилися жорстокі бої між червоноармійцями І денікінцями. Навесні 1923 року, у зв'язку з ліквідацією повітів та волостей і створенням районів та округів, Седнів входить до складу Бобровицького району Чернігівської округи, а у 1932 році — до складу Чернігівського району і відноситься до категорії сіл.
У 1928 році створюється „Перше Седнївське товариство спільного обробітку землі ім. Т.Г.Шевченка", яке вже через рік стає артіллю, із 1930 року діють також артілі „Більшовик" та „Червоні лани".
Із 1934 року у Седневі діяла районна сільськогосподарська школа, в якій готували завідувачів фермами та рахівників. Із початку 30-х років середнім закладом освіти стає Седнівська школа — напередодні війни в ній налічувалося 30 вчителів І 500 учнів. В ці роки завучем школи працював Микола Федорович Мглинцев (1867-1947), заслужений вчитель УРСР. Тяжким випробуванням для седнівців стала Велика Вітчизняна війна.
Окупувавши 29 серпня 1941 року село, гітлерівці розграбували колгоспне майно, зруйнували лікарню і пам'ятник Т.Шевченку, а середню школу перетворили в конюшню. Окупанти розстріляли 20 жителів села, ще 54 відправили на примусові роботи до Німеччини.
На фронтах війни з ворогом билися 314 седнівців, 174 з них не повернулися додому, 131 нагороджено орденами і медалями. 20 вересня 1943 року розпочалися бойові дії за визволення Седнева. Форсувавши річку Снов, 14-а гвардійська кавалерійська дивізія у взаємодії з частинами 76-ї гвардійської стрілецької дивізії зламала опір противника і оволоділа селом.
Проте гітлерівці, підтягнувши свіжі сили, перейшли у контрнаступ. Бій тривав упродовж дня, всі ворожі атаки було відбито. 21 вересня Седнів було визволено. У боях за село загинуло 96 воїнів Червоної армії. Багатими на події стали для Седнева повоєнні десятиліття. У 1950 році три місцеві колгоспи об'єдналися в один — ім. Т.Шевченка, який через сім років влився до радгоспу ім. В.Чкалова, на базі якого у 1963 році створено Чернігівську дослідну станцію Українського науково-дослідного інституту картоплярства — нині ЗАТ НВО „Еліткартопля". У серпні 1953 року на річці Снов стала до ладу гідроелектростанція, повністю забезпечивши потребу Седнева і навколишніх сіл в електроенергії. ГЕС діяла до середини 70-х років.
У 1999 році її було відновлено підприємством „Чернігівобленерго". Через два роки цим же підприємством реставровано кам'яницю Лизогубів. 1959 року Седневу надано статус селища міського типу, у 1964 році відкрито Будинок творчості Спілки художників України.
У травні 1992 року селище приймало учасників Міжнародного Шевченківського свята „В сім'ї вольній, новій". Побував на святі і Президент України Леонід Кравчук. У квітні 1996 року селище відвідав та ознайомився з діяльністю НВО „Еліткартопля" Президент Леонід Кучма. Восени 2003 року відбулося Всеукраїнське літературно-мистецьке свято „Седнівська осінь".
Седнівці пишаються своїми славними земляками. Серед них Семен Миколайович Усатий (18751944) — відомий вчений в галузі електротехніки, доктор наук, одним з учнів якого був академік Ігор Курчатов, а також мовознавець, член-кореспондент АН СРСР Агнія Василівна Десницька (1912-1964), бібліограф, професор Костянтин Михайлович Валика (1894-1971). Седнів — батьківщина Анатолія Андрійовича Дроня.
Він народився 1945 року, працював у будівництві, був на радянській роботі, очолював Держко-мітет України з житлово-комунального господарства. Із 1998 року — Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Білорусь, із 2003 року — перший заступник міністра закордонних справ України.
| BB-Code | |
| Ссылка | |
| Всего комментариев: 0 | |
