Перекази про нього й досі бережуть седнівці,
розповідають, що з ним зустрічався під час своїх відвідин Седнева Тарас
Шевченко. Оповідь про його життя знаходимо й у п'ятому томі „Историко-статистического
описания Черниговской епархии"
архієпископа Філарета (Гумілевського), який побачив світ у 1874 році.
Гриць Акиндинів Мірошників був родом із села Кучинівки Городнянського повіту і приблукав у Седнів із старцями десь у 1832 чи 1833 році, маючи тоді літ одинадцять-дванадцять.
Спершу, шукаючи притулку, став жити під дзвіницею Покровської церкви, де провів зиму і літо. Взимку його зігрівали собаки, такі ж бездомні, як і він. Він їх годував, і вони невідлучно ходили за ним. Згодом час від часу знаходив притулок у оселях седнівців, аж поки не оселився назовсім на горищі сараю овдовілої козачки Настасії Шудрихи.
Спершу жителі містечка дивились на нього як на хлопчину розумово неповноцінного. Адже він ходив постійно босоніж, навіть у найлютіші морози, по кілька годин, вистоював босим на кам'яній підлозі церкви, а якщо й вдягав інколи черевики, то досить незвичні — то з блискітками, то розшиті квітами.
З одягу носив лише один халат, обов'язково з дірками: говорив, що це „календарі", по яких він передчуває погоду. Вже через кілька літ його знали не лише у Седневі, а й у Києві, куди він ходив багато разів І де звернув на себе увагу митрополита Філарета, де його величали „золотюсіньким Грицем" за те, що роздавав жебракам усе, що траплялося йому, — речі, гроші, харчі.
Знали його у Москві та Петербурзі, і він не раз одержував звідти багаті подарунки. Якийсь граф Тр...кий прислав йому з Парижа чудово оздоблений халат, але в ньому Гриця ніхто так і не бачив. Мова Гриця була загадковою, але водночас усі зверталися до нього, сподіваючись дізнатись якусь свою таємницю. Проте приймав він далеко не всіх.
І навпаки, сам шукав знайомства із незнайомими людьми і вражав їх своїми передбаченнями їхніх доль. Часом люди чули від нього запитання або відповіді, яких він нього і не чекали. За півроку до смерті імператора Миколи І він часто запитував: чи ще не помер цар Микола? Люди просили не говорити такої крамоли, але він знову про це нагадував.
За рік до початку Кримської війни Гриць став збирати у своєму тісному закутку військові предмети і атрибути — емблеми, прапори, якорі, булави тощо. Крім того, у дворі Шудрихи він насипав схожий на могилу курган, прикрасив його квітами.
Що це означало, він нікому не говорив, люди лише дивувалися з того. Але якось через Седнів проїздив молодий офіцер — військовий кур'єр, якому седнівці показали все те і пояснили, що то все витівки сільського дурника. Офіцер на те відповів: він не дурник, це справа серйозна, це звістка про війну.
Невдовзі розпочнеться війна. У той час Гриць із своїх мандрівок до Києва наносив багато, більше двох пудів, оловяних хрестиків та іконок. Уже після його смерті вони були вручені місцевим священиком ополченцям із Смоленщини та чернігівським ополченцям, котрі вирушили у Крим на війну.
Ніякої освіти він не мав, але з часом у нього з'явився потяг малювати, писати цифри і навіть виводити буквами своє ім'я. Нерідко малюнками він передавав людям свої передбачення. Якось його господарка Шудриха вибілила хату, але Гриць взяв вуглину і намалював на стіні пожежну каланчу.
Того ж дня загорілася сажа у димарі, і пожежу у хаті Шуд-рихи ледве вдалося погасити. іншого разу „Божий чоловік" прийшов до підполковника І.Ф.Крутицького і, попросивши папір і олівець, намалював гармату, снаряд, каску, офіцерські еполети, ордени і підписався своїм іменем.
Скоро, до речі, у день смерті Гриця, Кругицький одержав звістку про нагородження орденом. Перед холерними роками Гриць днями просиджував у лісі, де заготував багато палиць і паличок, які переніс до себе на горище.
Коли почалася епідемія, він багатьом роздав їх, кажучи, що вони для того, щоб прогнати холеру. І справді, ця жахлива хвороба майже обійшла Седнів. Гриць підбадьорював, настроював усіх не боятися її, говорив, що помруть лише ті, хто п'є „шипучу воду", тобто горілку.
Так зрештою і сталося. П'яниць він не міг терпіти. Мав Гриць Мірошників і власний біль. На гомілці ноги у нього була рана, яку він навіщось постійно розтирав вапном, битим склом, попелом, піском.
Це була його таємниця, яку він приховував від людей, лише раз зізнався одному чоловікові, що ця рана йому дорожча мільйона. У той же час вона дуже мучила його, від болю він часто стогнав увісні. У 1845 році порятував від смерті єдиного дворічного сина седнівського священика Д...ського, а козачці Шудрисі, в якої жив, передбачив смерть її онука.
Анастасії Вакуловській, дочці священика, яка збиралася виходити заміж і спиталася про те в нього, він сказав: виходь, але на п'ятому тижні у четвер помреш. Передбачення збулися повністю. Ще кілька передбачень „Божого чоловіка". Гриць ніколи не був знайомий з ігуменею жіночого монастиря у Ніжині, але якось послав їй подарунок — звичайну палицю. Невдовзі ігуменя позбулася своєї посади. Коли відставний підполковник Кругицький знову виявив бажання піти на армійську службу, Гриць сказав йому: потрапиш туди, де буде жарко. Кругицький на початку 1854 року потрапив в Одесу, а потім під Севастополь, де палало жарке вогнище війни. Тоді ж Гриць якось зняв зі стіни портрет адмірала Корнілова, кинув його на землю і вдрузки потрощив скло, пояснивши: непотрібен він більше. Через кілька днів надійшло повідомлення, що адмірал загинув у Севастополі.
Одного разу граф Н. запропонував Грицю золоту монету, але той сказав: коли приїдеш до Москви, гроші тобі будуть потрібніші, ніж мені. Про це потім граф довго розповідав всім із подивом, бо ж у Москві він опинився у скрутному становищі.
За його коротке життя майже не було у Седневі людей, яким би він щось не передбачив у їхньому житті. Але мовив він про те загадково і далеко не всі могли відразу розтлумачити сказане. Був він доброзичливим до людей, шанував як бідних, так І багатих. Йому раді були у кожній хаті. Зустрічаючись із знайомими чи незнайомими, він звично подавав їм руку, але не завжди однаково: іноді всю руку, іноді два пальці, іноді один, а часом лише простягав руку і швидко відводив її назад... Що все це означало — невідомо.
Знаний свого часу як дурник, він був досить розумним і далекоглядним. Погляди на речі мав досить вивірені, навіть хороше розумівся у політичних справах. Хоч за його часто незрозумілою мовою це не всі помічали. ...В одній хаті якось зібралася на вечорниці молодь. Зайшовши до хати, Гриць раптово зірвав з голови Олександри Кашпурової хустину, а з парубка Колоші шапку, зім'яв все те, кинув і вийшов, нічого не сказавши.
Колоша помер під час епідемії, а дівчину мали видати за іншого. Дізнавшись про це, Гриць дуже умовляв матір дівчини не віддавати її заміж, а ще поцікавився: коли їй виповниться 20 років? Мати сказала: 18 березня. „Ось побачиш, ми віддамо її тоді за великого генерала", — сказав Гриць.
Мати сприйняла це за жарт. Невдовзі Гриць підійшов у церкві до дівчини і мовив: „Здається, Саша, нам цього року Великдень буде не в моді". У день свого двадцятиліття дівчина захворіла і через шість днів померла.
Але ще раніше, 22 лютого 1854 року, помер сам Гриць. Рідко коли у Седневі збиралося стільки людей, скільки їх було у день похорну Гриця. Всі прощалися з ним, як із близьким рідним, хоч ніякої рідні тут він не мав. На його могилі біля Воскресенської церкви написали: „Здесь покоится прах доброго человека Григория Мирошникова".
Гриць Акиндинів Мірошників був родом із села Кучинівки Городнянського повіту і приблукав у Седнів із старцями десь у 1832 чи 1833 році, маючи тоді літ одинадцять-дванадцять.
Спершу, шукаючи притулку, став жити під дзвіницею Покровської церкви, де провів зиму і літо. Взимку його зігрівали собаки, такі ж бездомні, як і він. Він їх годував, і вони невідлучно ходили за ним. Згодом час від часу знаходив притулок у оселях седнівців, аж поки не оселився назовсім на горищі сараю овдовілої козачки Настасії Шудрихи.
Спершу жителі містечка дивились на нього як на хлопчину розумово неповноцінного. Адже він ходив постійно босоніж, навіть у найлютіші морози, по кілька годин, вистоював босим на кам'яній підлозі церкви, а якщо й вдягав інколи черевики, то досить незвичні — то з блискітками, то розшиті квітами.
З одягу носив лише один халат, обов'язково з дірками: говорив, що це „календарі", по яких він передчуває погоду. Вже через кілька літ його знали не лише у Седневі, а й у Києві, куди він ходив багато разів І де звернув на себе увагу митрополита Філарета, де його величали „золотюсіньким Грицем" за те, що роздавав жебракам усе, що траплялося йому, — речі, гроші, харчі.
Знали його у Москві та Петербурзі, і він не раз одержував звідти багаті подарунки. Якийсь граф Тр...кий прислав йому з Парижа чудово оздоблений халат, але в ньому Гриця ніхто так і не бачив. Мова Гриця була загадковою, але водночас усі зверталися до нього, сподіваючись дізнатись якусь свою таємницю. Проте приймав він далеко не всіх.
І навпаки, сам шукав знайомства із незнайомими людьми і вражав їх своїми передбаченнями їхніх доль. Часом люди чули від нього запитання або відповіді, яких він нього і не чекали. За півроку до смерті імператора Миколи І він часто запитував: чи ще не помер цар Микола? Люди просили не говорити такої крамоли, але він знову про це нагадував.
За рік до початку Кримської війни Гриць став збирати у своєму тісному закутку військові предмети і атрибути — емблеми, прапори, якорі, булави тощо. Крім того, у дворі Шудрихи він насипав схожий на могилу курган, прикрасив його квітами.
Що це означало, він нікому не говорив, люди лише дивувалися з того. Але якось через Седнів проїздив молодий офіцер — військовий кур'єр, якому седнівці показали все те і пояснили, що то все витівки сільського дурника. Офіцер на те відповів: він не дурник, це справа серйозна, це звістка про війну.
Невдовзі розпочнеться війна. У той час Гриць із своїх мандрівок до Києва наносив багато, більше двох пудів, оловяних хрестиків та іконок. Уже після його смерті вони були вручені місцевим священиком ополченцям із Смоленщини та чернігівським ополченцям, котрі вирушили у Крим на війну.
Ніякої освіти він не мав, але з часом у нього з'явився потяг малювати, писати цифри і навіть виводити буквами своє ім'я. Нерідко малюнками він передавав людям свої передбачення. Якось його господарка Шудриха вибілила хату, але Гриць взяв вуглину і намалював на стіні пожежну каланчу.
Того ж дня загорілася сажа у димарі, і пожежу у хаті Шуд-рихи ледве вдалося погасити. іншого разу „Божий чоловік" прийшов до підполковника І.Ф.Крутицького і, попросивши папір і олівець, намалював гармату, снаряд, каску, офіцерські еполети, ордени і підписався своїм іменем.
Скоро, до речі, у день смерті Гриця, Кругицький одержав звістку про нагородження орденом. Перед холерними роками Гриць днями просиджував у лісі, де заготував багато палиць і паличок, які переніс до себе на горище.
Коли почалася епідемія, він багатьом роздав їх, кажучи, що вони для того, щоб прогнати холеру. І справді, ця жахлива хвороба майже обійшла Седнів. Гриць підбадьорював, настроював усіх не боятися її, говорив, що помруть лише ті, хто п'є „шипучу воду", тобто горілку.
Так зрештою і сталося. П'яниць він не міг терпіти. Мав Гриць Мірошників і власний біль. На гомілці ноги у нього була рана, яку він навіщось постійно розтирав вапном, битим склом, попелом, піском.
Це була його таємниця, яку він приховував від людей, лише раз зізнався одному чоловікові, що ця рана йому дорожча мільйона. У той же час вона дуже мучила його, від болю він часто стогнав увісні. У 1845 році порятував від смерті єдиного дворічного сина седнівського священика Д...ського, а козачці Шудрисі, в якої жив, передбачив смерть її онука.
Анастасії Вакуловській, дочці священика, яка збиралася виходити заміж і спиталася про те в нього, він сказав: виходь, але на п'ятому тижні у четвер помреш. Передбачення збулися повністю. Ще кілька передбачень „Божого чоловіка". Гриць ніколи не був знайомий з ігуменею жіночого монастиря у Ніжині, але якось послав їй подарунок — звичайну палицю. Невдовзі ігуменя позбулася своєї посади. Коли відставний підполковник Кругицький знову виявив бажання піти на армійську службу, Гриць сказав йому: потрапиш туди, де буде жарко. Кругицький на початку 1854 року потрапив в Одесу, а потім під Севастополь, де палало жарке вогнище війни. Тоді ж Гриць якось зняв зі стіни портрет адмірала Корнілова, кинув його на землю і вдрузки потрощив скло, пояснивши: непотрібен він більше. Через кілька днів надійшло повідомлення, що адмірал загинув у Севастополі.
Одного разу граф Н. запропонував Грицю золоту монету, але той сказав: коли приїдеш до Москви, гроші тобі будуть потрібніші, ніж мені. Про це потім граф довго розповідав всім із подивом, бо ж у Москві він опинився у скрутному становищі.
За його коротке життя майже не було у Седневі людей, яким би він щось не передбачив у їхньому житті. Але мовив він про те загадково і далеко не всі могли відразу розтлумачити сказане. Був він доброзичливим до людей, шанував як бідних, так І багатих. Йому раді були у кожній хаті. Зустрічаючись із знайомими чи незнайомими, він звично подавав їм руку, але не завжди однаково: іноді всю руку, іноді два пальці, іноді один, а часом лише простягав руку і швидко відводив її назад... Що все це означало — невідомо.
Знаний свого часу як дурник, він був досить розумним і далекоглядним. Погляди на речі мав досить вивірені, навіть хороше розумівся у політичних справах. Хоч за його часто незрозумілою мовою це не всі помічали. ...В одній хаті якось зібралася на вечорниці молодь. Зайшовши до хати, Гриць раптово зірвав з голови Олександри Кашпурової хустину, а з парубка Колоші шапку, зім'яв все те, кинув і вийшов, нічого не сказавши.
Колоша помер під час епідемії, а дівчину мали видати за іншого. Дізнавшись про це, Гриць дуже умовляв матір дівчини не віддавати її заміж, а ще поцікавився: коли їй виповниться 20 років? Мати сказала: 18 березня. „Ось побачиш, ми віддамо її тоді за великого генерала", — сказав Гриць.
Мати сприйняла це за жарт. Невдовзі Гриць підійшов у церкві до дівчини і мовив: „Здається, Саша, нам цього року Великдень буде не в моді". У день свого двадцятиліття дівчина захворіла і через шість днів померла.
Але ще раніше, 22 лютого 1854 року, помер сам Гриць. Рідко коли у Седневі збиралося стільки людей, скільки їх було у день похорну Гриця. Всі прощалися з ним, як із близьким рідним, хоч ніякої рідні тут він не мав. На його могилі біля Воскресенської церкви написали: „Здесь покоится прах доброго человека Григория Мирошникова".
| BB-Code | |
| Ссылка | |
| Всего комментариев: 0 | |
