Грізні битви, або, як колись казали, січі, в котрих
сікли ворогів, починаючи ще з тієї, в якій князь Святослав „посік"
половців, потім з ордами кримських татар, не раз точилися біля стін твердині
на Снові.
Певно, з тих далеких століть зостався у пам'яті народній переказ про якусь „седнівську січ", що дало підстави деяким історикам ще з кінця XVIII століття стверджувати: перша Січ, як осередок українського козацтва, виникла в Седневі, звідси седнівські коза-ки-січовики пішли обживатися за дніпровські пороги, де згодом і постало славне Запоріжжя.
Про це знаходимо згадки в таких літописців нашої історії, як О.Рігельман, Д.Бантиш-Каменський, І лише видатний дослідник запорозького козацтва Д.Явор-ницький спростував цю легенду, котра все ж робить честь нашому Седневу.
Що ж до козацької слави, то нею по-праву можуть пишатися седнівці. Першу згадку про седнівську сотню А.Балика позначає 1650 роком. Тоді „в Седнівській сотні, що перебувала у віданні чернігівського полковника Небаби, було козаків виборних 570; у всьому ж полку Чернігівському виборних було 9096".
У більшості ж історичних праць і енциклопедичних довідок першою згадкою про Седнівську сотню прийнято вважати 1654 рік. До її складу, аж до 1782 року, коли було ліквідовано полковий устрій, входили такі населені пункти: саме місто Седнів, села Ма-кишин, Клочків, Черниш, Кобилянка, Бірки, Бороми-ки, Сахнівка, Дирчин, Нові Млини, Конотоп, Стара Рудня, Смяч, Хотуничі, Камка, Старі Боровичі, Низк-івка, Жовідь, Щимель, Руденка, Бігач, Потрова Слобода, хутори Чудиновський, Купинський, слобідки Богородична, Андрушинська, Загрязенська, Загре-бельська, Гутище.
Із седнівських сотників відомі такі: Григор Не-чипір (згадується 1658 року), Півень (1665-1666), Ко-ломбецький Ян (1671), Петличний Михайло Савен-ко (1671-1673), Давидович Кирило (1673), Полети-ка Василь (близько 1674 року), Пекур Григорій (1676), Полетика Іван (1677), Паршиковський Казимір (1678), Павлович Адам (1681, 1688-наказний), Вой-цехович Богдан (1680), Опанас (1683), Давидович Рафаель (1688), Стахович Андрій (1691-1695), Бу-тович Степан Іванович (1697-1698), Фридрикевич Криштоф СамІйлович (1699-1700), Домонтович Федір Павлович (1705), Войцехович Петро Богданович (1712-1723), Базилевич Федір (1723-наказ-ний), Милютинович Римша Федорович (1760-1769), Дубовик Федір (1773-1781).
За ревізією 1763-1765 років у сотні налічувався 641 виборний козак. Для порівняння з сусідніми сотнями Чернігівського полку: у Березнянській — 451, у Менській — 1367, у Сосницькій — 758, у Стольненській — 328, у Синявській — 489. Седнівські козаки у складі Чернігівського полку брали участь і гинули у багатьох походах і битвах. Скажімо, підчас Другого Чигиринського походу 1678 року загинув сотник Казимір Паршиковський, а з ним і сотники сиберізький, киселівський і понорницький, всього ж полк втратив 287 козаків.
Десятки седнів-ських козаків померли на Ладозькому озері, де, на вимогу Петра І, рили канали для нової російської столиці. Історія Седнівської сотні, як і загалом Седнева, пов'язана з відомою родиною Лизогубів, передовсім з іменем чернігіського полковника, героя взяття турецької фортеці Азов Якова Лизогуба, який у 1687 році отримав у Седневі володіння.
Про Лизогубів — окрема розповідь у цій книжці. А ще до них Седневом володів наказний чернігівський полковник, майбутній гетьман України Іван Самойлович. Коли ж у 1687 році його було звинувачено у зраді і відправлено до Москви, до Седнева заслали на проживання його дружину — очевидно у власний маєток.
У Седневі також мали володіння чернігівський полковник Михайло Богданов, значковий товариш Стефан Леонтович, „знатний полку Чернігівського товариш" Полоницький. У останнього, свого племінника, у 1674 році гостював майбутній Чернігівський архієпископ Феодосій Углицький, приїхавши до Седнева інспектувати водяний млин на Снові, що належав Чернігівському Єлецькому монастирю. із 1747 року Седнівське сотенне правління мало печатку з такою геральдичною символікою: у щиті, обрамленому картушем, зображення орла, над щитом — корона і абревіатура „П.С.С.", що означало „Печать Сотне Седневской".
Ймовірно, що орел у цьому гербі виступав як запозичення з тогочасного герба Чернігова і Чернігівського полку, що підкреслювало приналежність містечка й сотні до цього полку.
Якщо виходити з таких міркувань, то кольори герба Седнева можна реконструювати таким чином: на срібному щиті чорний орел з золотим дзьобом та пазурами й червоними очима та язиком. Щит увінчано золотою короною й обрамлено золотим бароковим картушем.
Певно, з тих далеких століть зостався у пам'яті народній переказ про якусь „седнівську січ", що дало підстави деяким історикам ще з кінця XVIII століття стверджувати: перша Січ, як осередок українського козацтва, виникла в Седневі, звідси седнівські коза-ки-січовики пішли обживатися за дніпровські пороги, де згодом і постало славне Запоріжжя.
Про це знаходимо згадки в таких літописців нашої історії, як О.Рігельман, Д.Бантиш-Каменський, І лише видатний дослідник запорозького козацтва Д.Явор-ницький спростував цю легенду, котра все ж робить честь нашому Седневу.
Що ж до козацької слави, то нею по-праву можуть пишатися седнівці. Першу згадку про седнівську сотню А.Балика позначає 1650 роком. Тоді „в Седнівській сотні, що перебувала у віданні чернігівського полковника Небаби, було козаків виборних 570; у всьому ж полку Чернігівському виборних було 9096".
У більшості ж історичних праць і енциклопедичних довідок першою згадкою про Седнівську сотню прийнято вважати 1654 рік. До її складу, аж до 1782 року, коли було ліквідовано полковий устрій, входили такі населені пункти: саме місто Седнів, села Ма-кишин, Клочків, Черниш, Кобилянка, Бірки, Бороми-ки, Сахнівка, Дирчин, Нові Млини, Конотоп, Стара Рудня, Смяч, Хотуничі, Камка, Старі Боровичі, Низк-івка, Жовідь, Щимель, Руденка, Бігач, Потрова Слобода, хутори Чудиновський, Купинський, слобідки Богородична, Андрушинська, Загрязенська, Загре-бельська, Гутище.
Із седнівських сотників відомі такі: Григор Не-чипір (згадується 1658 року), Півень (1665-1666), Ко-ломбецький Ян (1671), Петличний Михайло Савен-ко (1671-1673), Давидович Кирило (1673), Полети-ка Василь (близько 1674 року), Пекур Григорій (1676), Полетика Іван (1677), Паршиковський Казимір (1678), Павлович Адам (1681, 1688-наказний), Вой-цехович Богдан (1680), Опанас (1683), Давидович Рафаель (1688), Стахович Андрій (1691-1695), Бу-тович Степан Іванович (1697-1698), Фридрикевич Криштоф СамІйлович (1699-1700), Домонтович Федір Павлович (1705), Войцехович Петро Богданович (1712-1723), Базилевич Федір (1723-наказ-ний), Милютинович Римша Федорович (1760-1769), Дубовик Федір (1773-1781).
За ревізією 1763-1765 років у сотні налічувався 641 виборний козак. Для порівняння з сусідніми сотнями Чернігівського полку: у Березнянській — 451, у Менській — 1367, у Сосницькій — 758, у Стольненській — 328, у Синявській — 489. Седнівські козаки у складі Чернігівського полку брали участь і гинули у багатьох походах і битвах. Скажімо, підчас Другого Чигиринського походу 1678 року загинув сотник Казимір Паршиковський, а з ним і сотники сиберізький, киселівський і понорницький, всього ж полк втратив 287 козаків.
Десятки седнів-ських козаків померли на Ладозькому озері, де, на вимогу Петра І, рили канали для нової російської столиці. Історія Седнівської сотні, як і загалом Седнева, пов'язана з відомою родиною Лизогубів, передовсім з іменем чернігіського полковника, героя взяття турецької фортеці Азов Якова Лизогуба, який у 1687 році отримав у Седневі володіння.
Про Лизогубів — окрема розповідь у цій книжці. А ще до них Седневом володів наказний чернігівський полковник, майбутній гетьман України Іван Самойлович. Коли ж у 1687 році його було звинувачено у зраді і відправлено до Москви, до Седнева заслали на проживання його дружину — очевидно у власний маєток.
У Седневі також мали володіння чернігівський полковник Михайло Богданов, значковий товариш Стефан Леонтович, „знатний полку Чернігівського товариш" Полоницький. У останнього, свого племінника, у 1674 році гостював майбутній Чернігівський архієпископ Феодосій Углицький, приїхавши до Седнева інспектувати водяний млин на Снові, що належав Чернігівському Єлецькому монастирю. із 1747 року Седнівське сотенне правління мало печатку з такою геральдичною символікою: у щиті, обрамленому картушем, зображення орла, над щитом — корона і абревіатура „П.С.С.", що означало „Печать Сотне Седневской".
Ймовірно, що орел у цьому гербі виступав як запозичення з тогочасного герба Чернігова і Чернігівського полку, що підкреслювало приналежність містечка й сотні до цього полку.
Якщо виходити з таких міркувань, то кольори герба Седнева можна реконструювати таким чином: на срібному щиті чорний орел з золотим дзьобом та пазурами й червоними очима та язиком. Щит увінчано золотою короною й обрамлено золотим бароковим картушем.
| BB-Code | |
| Ссылка | |
| Всего комментариев: 0 | |
