Цей рік і є першою літописною згадкою про Сновськ.
Місто згадане у зв'язку зі знаменитою битвою, що відбулася біля нього.
Передували їй такі події.
1054
року помер великий київський князь Ярослав Володимирович, названий згодом
Мудрим. Перед смертю він розділив Русь між синами, узаконивши таким чином її
федеративний устрій. Відтак на чолі держави постав тріумвірат у складі
Ізяслава, Святослава та Всеволода Ярославичів, які відповідно з батьківським
заповітом посіли князівські столи у Києві, Чернігові та Переяславі.
А вже наступного року після смерті Ярослава на південних кордонах землі Руської з'явилися нові войовничі сусіди-кочівники. Себе вони називали кипчаками, у західноєвропейських хроніках вони — ку-' мани, а для наших далеких предків вони стали половцями — чи то від слова поле, оскільки їхня нова держава Дешті-Кипчак включила в себе територію сучасної степової України, чи то від слова полов, тобто здобич, адже грабіжницькі набіги на сусідів, особливо слов'ян, були ідеологією існування кипчаків-куманів-половців. Отож 1055 року, зазначає літописець, приходив у землі Переяславського князівства хан Блуш, "і вчинив Всеволод мир з ними, і вернулися половці до себе".
Проте, певно, їм було недостатньо того "миру", під яким слід розуміти відкуп. 1061 року орда хана Сокала знову вторглася у межі князівства і перемогла війська Всеволода, який виступив їй назустріч. "Се перше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів", занотував тоді літописець.
Далі літописні оповіді сповнені тривожними знамен-нями-передчуттями. Зокрема, повідомленням про те, як навесні 1066 року "звізда превелика, промені маючи немов криваві, сходила на заході сонця, упродовж семи днів", Сучасні підрахунки астрономів встановили, що таке було насправді — того року поблизу Землі у черговий раз пролітала знаменита комета Галлея, щоразу, через 76 років, наводячи жах на середньовічне суспільство.
І ось наприкінці літа 1068 року "половці мнозі" вступили знову ж таки у землі найпівденнішого — Переяславського князівства. Маючи гіркий досвід поразки в боротьбі з ними, Всеволод звернувся за допомогою до братів, і Ізяслав та Святослав повели свої дружини йому на поміч. Битва сталася на річці Альті, тріумвіри були розгромлені... Окрилені перемогою половецькі орди кинулися грабувати міста і села не тільки Переяславського, а й Київського та Чернігівського князівств.
У Києві спалахнуло повстання простого народу, викликане нерішучістю Ізяслава протистояти ворогові, і той змушений був тікати до Польщі, Этот документ создан демо версией Image2PDF Pilot 2.14. Інакше діяв Святослав. Поповнивши своє чернігівське військо, він вирішив самостійно дати відсіч степовикам. Літопис повідомляє: "І коли половці пустошили вже коло Чернігова, то Святослав, зібравши дружину, вийшов до міста Сновська". Чому саме Сновська?
Це місто на той час було одним з найзначніших міст Чернігівського князівства. Його, певно, взяли в облогу половці, отож Святослав прийшов на допомогу його жителям. Далі в літописі читаємо: побачили половці, що йде військо чернігівського князя, "І приготувалися стати насупроти.
А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: "Ударимо дружино! Вже ніяк нам куди дітися!" І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав".
Це була перша перемога руського війська над кипчаками. Вона мала неабияке значення у подальшій двохсотлітній історії стосунків Русі з Половецькою землею ще й тому, що Святослав по-ли-царськи повівся з полоненими — відпустив Шарукана та його знатних воїнів на волю.
Це надовго зробило, з огляду на авторитет Шарукана, половців друзями, а потім і родичами нащадків Святослава. Половці упродовж наступних десятиліть ставали союзниками Святославичів у боротьбі за свої права зі своїми противниками — руськими князями.
Хоч і далеко не завжди ці союзи були виправдані, оскільки половці досить часто саме з дозволу Святославичів грабували їхні ж землі. Союзи ж скріплювалися династичними шлюбами — чернігівські князі зазвичай брали у жони знатних половчанок і в жилах їхніх текла кипчацька кров. Варто мовити слово і про подальшу долю обох полководців в тій битві під Сновськом. Святослав після неї прожив лише вісім років і помер ВІД якоїсь пухлини на шиї вже будучи київським князем. Але поховали його у Чернігові, у Спаському соборі.
За його князювання засновано Єлецький монастир і Антонієві печери, на його замовлення укладено так звані "Ізборники" Святослава — найдавніші пам'ятки писемності Київської Русі. Залишив свій слід в історії і Шарукан. Помер він, певно, у першому десятилітті XII століття. Відомо, що невдовзі після того його син Отрок, зазнавши поразки від племінника Святослава — Володимира Мономаха, пішов у Прикавказзя і став зі своїм 40-тисячним військом на службу до грузинського царя Давида, а ще його п'ять тисяч воїнів склали відбірну гвардію царя.
З іменем Шарукана пов'язують назву сучасного міста Харкова, його згадують і "Слово о полку Ігоревім", і українська народна творчість —як Тугоркана, змія Горинича. Справді, тоді його ім'я вселяло жах у свідомість не одного покоління наших далеких предків.
А вже наступного року після смерті Ярослава на південних кордонах землі Руської з'явилися нові войовничі сусіди-кочівники. Себе вони називали кипчаками, у західноєвропейських хроніках вони — ку-' мани, а для наших далеких предків вони стали половцями — чи то від слова поле, оскільки їхня нова держава Дешті-Кипчак включила в себе територію сучасної степової України, чи то від слова полов, тобто здобич, адже грабіжницькі набіги на сусідів, особливо слов'ян, були ідеологією існування кипчаків-куманів-половців. Отож 1055 року, зазначає літописець, приходив у землі Переяславського князівства хан Блуш, "і вчинив Всеволод мир з ними, і вернулися половці до себе".
Проте, певно, їм було недостатньо того "миру", під яким слід розуміти відкуп. 1061 року орда хана Сокала знову вторглася у межі князівства і перемогла війська Всеволода, який виступив їй назустріч. "Се перше було лихо для Руської землі од поганих безбожних ворогів", занотував тоді літописець.
Далі літописні оповіді сповнені тривожними знамен-нями-передчуттями. Зокрема, повідомленням про те, як навесні 1066 року "звізда превелика, промені маючи немов криваві, сходила на заході сонця, упродовж семи днів", Сучасні підрахунки астрономів встановили, що таке було насправді — того року поблизу Землі у черговий раз пролітала знаменита комета Галлея, щоразу, через 76 років, наводячи жах на середньовічне суспільство.
І ось наприкінці літа 1068 року "половці мнозі" вступили знову ж таки у землі найпівденнішого — Переяславського князівства. Маючи гіркий досвід поразки в боротьбі з ними, Всеволод звернувся за допомогою до братів, і Ізяслав та Святослав повели свої дружини йому на поміч. Битва сталася на річці Альті, тріумвіри були розгромлені... Окрилені перемогою половецькі орди кинулися грабувати міста і села не тільки Переяславського, а й Київського та Чернігівського князівств.
У Києві спалахнуло повстання простого народу, викликане нерішучістю Ізяслава протистояти ворогові, і той змушений був тікати до Польщі, Этот документ создан демо версией Image2PDF Pilot 2.14. Інакше діяв Святослав. Поповнивши своє чернігівське військо, він вирішив самостійно дати відсіч степовикам. Літопис повідомляє: "І коли половці пустошили вже коло Чернігова, то Святослав, зібравши дружину, вийшов до міста Сновська". Чому саме Сновська?
Це місто на той час було одним з найзначніших міст Чернігівського князівства. Його, певно, взяли в облогу половці, отож Святослав прийшов на допомогу його жителям. Далі в літописі читаємо: побачили половці, що йде військо чернігівського князя, "І приготувалися стати насупроти.
А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: "Ударимо дружино! Вже ніяк нам куди дітися!" І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав".
Це була перша перемога руського війська над кипчаками. Вона мала неабияке значення у подальшій двохсотлітній історії стосунків Русі з Половецькою землею ще й тому, що Святослав по-ли-царськи повівся з полоненими — відпустив Шарукана та його знатних воїнів на волю.
Це надовго зробило, з огляду на авторитет Шарукана, половців друзями, а потім і родичами нащадків Святослава. Половці упродовж наступних десятиліть ставали союзниками Святославичів у боротьбі за свої права зі своїми противниками — руськими князями.
Хоч і далеко не завжди ці союзи були виправдані, оскільки половці досить часто саме з дозволу Святославичів грабували їхні ж землі. Союзи ж скріплювалися династичними шлюбами — чернігівські князі зазвичай брали у жони знатних половчанок і в жилах їхніх текла кипчацька кров. Варто мовити слово і про подальшу долю обох полководців в тій битві під Сновськом. Святослав після неї прожив лише вісім років і помер ВІД якоїсь пухлини на шиї вже будучи київським князем. Але поховали його у Чернігові, у Спаському соборі.
За його князювання засновано Єлецький монастир і Антонієві печери, на його замовлення укладено так звані "Ізборники" Святослава — найдавніші пам'ятки писемності Київської Русі. Залишив свій слід в історії і Шарукан. Помер він, певно, у першому десятилітті XII століття. Відомо, що невдовзі після того його син Отрок, зазнавши поразки від племінника Святослава — Володимира Мономаха, пішов у Прикавказзя і став зі своїм 40-тисячним військом на службу до грузинського царя Давида, а ще його п'ять тисяч воїнів склали відбірну гвардію царя.
З іменем Шарукана пов'язують назву сучасного міста Харкова, його згадують і "Слово о полку Ігоревім", і українська народна творчість —як Тугоркана, змія Горинича. Справді, тоді його ім'я вселяло жах у свідомість не одного покоління наших далеких предків.
| BB-Code | |
| Ссылка | |
| Всего комментариев: 0 | |
