Спасо-Преображенський  собор – перлина давньоруської архітектури, унікальна архітектурна пам’ятка початку ХІ ст., найдавніший із кам’яних храмів ХІ ст., точно датована і добре збережена автентична кам’яна споруда Київської Русі та східних слов’ян загалом, що збереглася в Україні до наших днів.

Протягом  дев’яти століть Спаський собор був головним осередком богослужіння, духовності, суспільного, художньо-історичного і інтелектуального життя міста Чернігова.

Спаський  собор було засновано за князювання у Чернігові Мстислава Володимировича – першого літописного чернігівського князя. І хоча письмові джерела не називають точної дати заснування собору, все ж можна припустити, що закладка собору відбулася, певно, в 1033-1034 рр., бо в 1036 році, в рік смерті Мстислава, стіни споруди було виведено вище землі до рівня, якого міг досягти рукою вершник, що стоїть на коні (до 4-х метрів). У «Повести временных лет» під 1036 р. записано:

    «В  лето 6544 Мстислав изыде на лови и  разболеся, и умре, и

    положиша  в церкви у святого Спаса, юже  бе сам заложиша,

    бе  бо вздано ея при нем взвыше яко на кони стоящи рукою

    досящи».

Письмові  джерела не називають і подію, на честь якої закладено храм. Однак  деякі історики вважають, що Спаський собор був закладений на честь  важливої події того часу – війни двох князів: братів Мстислава і Ярослава Володимировичів з ляхами в 1031 році, яка закінчилася блискучою перемогою князівської дружини і поверненням Русі Червенських міст (це давньоруські міста над Західним Бугом, які були захоплені ще в 1018 році польським королем Болеславом Хоробрим).

Але, скоріше, причиною його будівництва не була якась конкретна подія. Зведення цього храму пов’язане з утвердженням самостійності Чернігівського князівства і міста Чернігова – головного суперника Києва. Зведення такої величної споруди – пам’ятки свідчило про могутність, славу і незалежність князя, що його заснував, а також про могутність та багатство міста і всього Чернігівського князівства. В цьому процесі, вже на той час, церква грала помітну роль. Хто ж і коли завершив будівництво храму, відомостей теж не маємо. Але здогадатися не важко – наступник Мстислава на чернігівському столі Святослав Ярославич, син Ярослава Мудрого, родоначальник князівської династії Святославичів, засновник двох монастирів Чернігова: Єлецького та Троїцько-Іллінського і меценат науки – його заходами складено два «Ізборники Святослава» (1073 і 1076 рр.), що мали великий вплив на дальший розвиток повчальної літератури на Русі.

Спаський  собор поч. ХІ ст. багато в чому визначив характер всієї давньоруської архітектури.

Протягом  своєї багатовікової історії наш народ створив архітектуру світового значення. Неперевершені пам’ятки зодчества для нас зараз є невичерпним джерелом архітектурного досвіду, наукових досягнень, художньої майстерності і практичної мудрості.

Давньоруські  храми, як і собори Заходу, були місцем не тільки церковних служб, але і урочистих зборів городян. Тут обговорювалися та вирішувалися найбільш важливі питання життя князівства, тут приймалися посли. Таким чином, вигляд храму, його розміри, інтер’єр відповідали не тільки культовому, але і світському призначенню. Архітектурний образ споруди собору втілював ідею сили і величі Чернігівського князівства. Велична простота і монументальність композиції, нерозривний зв’язок силуета та фасадів з конструктивною схемою, тектонічність архітектури, яка проявилася в співвідношенні частин будівлі, пропорціях і відповідності екстер’єра та інтер’єра собору – ось це характерні риси давньоруської архітектури, що втілені в Спаському соборі.

Спаський  собор Чернігова являє собою  приклад рідкісного та блискуче вирішеного поєднання обох конструктивних принципів, тобто базилікального плану з купольним перекриттям і в цьому його своєрідність. Візантійська система хрестово-купольної церкви, з ясністю її основних членінь і логічністю композиції внутрішнього постору, покладена в основу Спаського собору.

Архітектурно-планувальне  рішення і техніка будівництва  Спаського собору характерні для  візантійського культового будівництва. Однак своєрідне і сміливе  рішення архітектурної композиції собору, де творчо злито в єдине ціле так звану базилікальну схему романського походження з центричною хрестовокупольною візантійською системою, говорить про самобутній творчий почерк будівничих Спаського собору.

Характерна  риса зовнішнього вигляду собору – святковість та урочистість, чому сприяла і загальна динамічно-пірамідальна композиція об’єму та віртуозне використання декоративних можливостей основного будівельного матеріалу – плінфи. Стіни собору зведено технікою змішаного мурування, тобто чергуванням цегли-плінфи та каменю-пісковика на вапняно-цем’янковому розчині. Зовні храм не був потинькований, а стіни оздоблено символічними зображеннями і орнаментальними візерунками декоративного характеру.

З пірамідальною зовнішньою композицією  пов’язане висотне розкриття  центральної нави всередині собору, багато прикрашеної монументальними розписами – фресками (збереглися лише фрагменти), різьбленими шиферними плитами хор і підлоги, біломармуровими колонами аркад – трифоріїв, що відділяють бічні нави.

Собор – трьохапсидний, п’ятибанний, витягнутий по осі захід-схід, розділений вісьмома стовпами на три нави з нартексом – притвором на заході. Над нартексом знаходяться хори.

З півночі та півдня до собору примикають вежі з конусоподібними завершеннями, які були зведені в кінці XVIII ст., а на початку ХІХ ст. (1818 р.) до трьох входів були прибудовані нові тамбури, які закрили древні притвори. Ці прибудови дещо змінили первісний вигляд пам’ятки. А пожежі XVIII-XIX ст. пошкодили і внутрішнє оздоблення храму. Зараз інтер’єр прикрашають пам’ятки XVIII і XIX ст. – різьблений позолочений іконостас та олійний настінний живопис, виконаний бригадою художника Я.Юринова. У 70-80-х роках ХХ ст. проведено великий об’єм реставраційних робіт по відновленню внутрішнього оздоблення храму.

Функції Спаського собору в давнину не обмежувалися лише культовими. Довгий час він був головною суспільно-політичною спорудою міста та князівства. Тут проходили святкові церемонії, укладалися договори, зберігалися відзнаки військової слави. 28 січня 1654 року Спаський собор став свідком клятви чернігівців на дружбу з російським народом. У 1814 р. в соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських полків, які брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з нашої землі, а у 1856 р. – прапори Чернігівського полку – учасника Кримської війни 1853-1856 рр.

Собор був і усипальницею чернігівських  князів та церковних ієрархів. Літописи називають 8 князів, 1 митрополита і 1 боярина, які поховані в храмі. У свій час тут були поховані і князь Михайло Всеволодович та боярин Федір, вбиті в Золотій Орді в ставці хана Батия. У 1572 році за наказом царя Івана Грозного останки Михайла Чернігівського після канонізації були перенесені з Чернігова до Москви, де для них збудували храм, а у 1774 р. їх перемістили до Архангельського собору Кремля. У 1896 році після відкриття мощей Святителя Феодосія ці нетлінні мощі були перенесені з Борисоглібського собору до Спасо-Преображенського, де знаходилися довгий час.

Спаський собор у 1919 році був діючим храмом. Приходська рада кафедрального собору 14 червня 1919 року звернулася до комітету з охорони пам’яток старовини та мистецтва з повідомленням про необхідність проведення ремонтних робіт у кафедральних Спасо-Преображенському та Борисоглібському соборах, але справа далі слів не пішла.

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. посилюється адміністративний тиск на церкву, розпочинаються політичні репресії проти священників, що призвело до масового закриття церков.

З 1929 р. відбувається зміна генеральної  лінії церковної політики радянської держави та об’єктом переслідувань стають усі без винятку конфесії.

У 1927 році, згідно з постановою РНК  УРСР, будівлі Спасо-Преображенського собору, Успенського собору Єлецького  монастиря та Троїцького собору м. Чернігова  були оголошені історико-архітектурними пам’ятками всеукраїнського значення. Ця постанова формально передбачала державне фінансування для утримання та охорони згаданих пам’яток, але фактично фінансування було мізерним, ремонтно-реставраційні роботи не проводилися.

18 травня 1929 року на прохання Наркомосвіти УРСР, Спасо-Преображенський собор разом з іншими пам’ятками міста увійшов до складу Чернігівського історико-культурного заповідника. Лише завдяки ентузіазму та відданості справі його співробітників та активістів товариства охорони пам’яток робилося все можливе, щоб зберегти унікальні пам’ятки минулого від руйнування в умовах мінімального фінансування з боку держави.

На  початку Другої світової війни більшість храмів на окупованій території України, що були закриті у радянський час, були відновлені і почали діяти. Спасо-Преображенський собор у 1941 році, за архівними матеріалами того часу, був зайнятий під склад музейного майна, а в 1942 році став діючим храмом. Таким чином, в період з 1929 по 1941рр. Спаський собор був музеєм історико-культурного заповідника, а з 1967 по 1992 рр. – музеєм архітектурно-історичного заповідника.

Зараз Спасо-Преображенський собор є  пам’яткою національного значення (охоронний номер №811) і діючим храмом Української православної церкви. Він має для нас не тільки велике історико-пізнавальне, а й естетичне значення. Собор становить невід’ємну частину міста Чернігова, його пейзажу і образу, являючись візитівкою міста Чернігова – скарбниці давньоруської архітектури, що в недалекому майбутньому в комплексі архітектурних споруд ХІ-ХІХ ст. історичного центру Чернігова ввійде до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.