Незвичайний гість цього разу в нашій «Вітальні». І розмова вийшла не дуже звична — про високе й духовне. Про те, як простий сільський хлопець, який мріяв стати лікарем, прийшов до церкви і став духовним пастирем чернігівців і не тільки, розповів сам владика Амвросіи, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський.
Дорога до храму в атеїстичній державі
— Яким був ваш шлях до Бога? Коли вирішили, що хочете бути священиком?
— я виховувався в родині віруючих, ходив до церкви. Але ж ріс в атеїстичній державі. Якось, коли я ще був школярем, всю школу зігнали до сільського клубу. Посадили всіх, мене — у перший ряд. І показали карикатурне кіно: як я прислужував у церкві, подавав свічки, кадило. Всі сміялися. Це, звичайно, була травма. Але я її переніс досить спокійно. Закінчивши школу, я переїхав зі свого простого забитого села до Одеси. Потім пішов до армії і три роки й чотири місяці служив у Німеччині у протиповітряній обороні.
Далі знову в Одесі працював робітником на сталеливарному заводі, надумав вступати до медичного інституту. Серйозно до цього го-тувався. Продовжував ходити до церкви, звичайно. І от якось на Різдво після церкви ми з друзями зайшли до одного з хлопців погрітися з морозу. Зайшла його мати (вона була послушницею преподобного Кукши Одеського) і каже ні до кого, тільки до мене: «з першого вересня одінеш білі довгі одежі». Ну, думаю, це вже точно вступлю до медичного, халат же лікарняний — білий. А потім навесні як перевернулося щось у мені — тільки в семінарію! Мене знайомий священик відмовляв, казав, що нема ніяких перспектив. А я вирішив твердо: мені не
потрібні перспективи, я хочу служити Богові, я розрахувався з роботи і здав екзамени.
— Ви довгі роки служили в атеїстичній державі. Мабуть, той шкільний фільм був не единим випадком, коли вам довелося постраждати за віру?
— Атеїстична пропаганда була скрізь. І різноманітні підстави робили. Нібито партійці приходили, просили хрестити дитину, а то підстава. Але Господь зберігає. Все я з любов'ю до ближнього робив, тому і захист мав. є добро і зло, і не треба думати, що це та чи інша особистість тобі робить, це злий дух через людину. Обра-жатися на людину не можна, це неправильно.
«Не шукайте відповідальних — відповідайте самі!»
— Скільки годин триває робочий день владики?
— Я не рахував ніколи. Це мій кабінет. Тут я і працюю, і відпочиваю, а поруч у кімнаті й живу.
— Тобто можна сказати, що 24?
— Та ні, я ж сплю!
— А коли випадає вільна хвилина, на чому серце відпочиває?
— Намагаюся займатися чимось таким корисним для душі й тіла. Люблю потрудитися, землю люблю. Читаю різну літературу.
— А спорт?
— Загалом, церква не забороняє займатися спортом, а от якісь досягнення у цій сфері — це вже не для віруючої людини.
— у вашій біографії є період, коли ви працювали депутатом міської ради Харкова, будучи вже довгі роки служителем церкви. Чи не виникало бажання балотуватися в нашу міську раду, адже незабаром вже ви-бори?
— Я не хочу йти в громадське життя, тому що я його дуже добре знаю. Знаю і депутатську діяльність — ще з тих часів, і знаю, як все робиться зараз, я думаю, що хай працюють люди, які призвані до цього. Я до цього не призва-ний, що я буду там робити?
— Ви — почесний громадяНИН Чернігова. Це звання накладає якісь обов'язки чи додаткову відповідальність?
— Наша'проблема в тому, що ми завжди шукаємо, щоб хтось був відповідальний. Але ми всі самі відповідальні перед Богом, людьми і своєю совістю. Перш за все, за те, як ми поводимося, що робимо: корисне чи некорисне.
Щоб кожна людина в країні відчувала цю відповідальність, вже б давно була наша Україна і духо-вно розвинута, і багата матеріально. А так ми тільки шукаємо, щоб хтось брав на себе обов'язки. Вибрали президента — хай він працює. Ні! Що ми зробили, щоб йому допомогти? Кожен повинен щось робити корисне. І найголовніше — думати про те, як би підростаюче покоління зробити гідними громадянами нашого міста, нашої області, нашої держави. Всі зусилля — на молодь!
— У цьому контексті, як ви : вважаєте, чи потрібно запровадити у школі уроки духовності? І як це зробити так, щоб зберегти мир між конфесіями?
— Посієш зерно в дитячу душу, то воно проросте. Ми бачимо, що зараз робиться без духовноеті — вседозволеність. Безперечно, прививати християнські цінності треба з дитинства. Дитяче серце — це благодатний ґрунт. А що стосується того, хто має викладати у школі духовність, то треба зрозуміти раз і назавжди, що наша держава православна.
І православ'я для нас принесло розвиток: культури, архітектури, науки, освіти. Тому, думаю, неправильно прирівнювати православну церкву до новомодних конфесій, що з'явилися останнім часом.
Треба враховувати, хто і що приніс нашому народу. Звичайно, кожен повинен у міру своїх сил робити все, що можна, для розвитку нашого регіону. Головне — не заважати один одному, якщо справи ідуть на користь.
«Творіть добро,і ми всі будемо щасливі!»
— Що таке справжня віра?
— Кожна людина каже, що вона віруюча. Але є віра людська, коли хтось каже, що вірить у Бога, але живе так, як йому подобається. І тоді робить багато прикрих справ. Ми можемо начитатися книжок, визнавати, що «щось там є». Але злий дух теж вірить, що Бог є, та нічого не робить. А є віра Божа, жива, коли ми відчуваємо, що поруч з нами є Бог, коли звертаємося й отримуємо. Віра — це як ти живеш. Жити треба вірою, що Господь завжди допоможе.
— Що для вас щастя?
— У нас є 10 заповідей про щастя — Заповіді блаженства. Щасливі ті, які зуміють очистити своє серце й душу, наблизитись якомога ближче до Бога, а якщо можна, то з'єднатися з ним. Сьогодні більшість із нас переповнені гординею, самолюбством, честолюбством, сріблолюбством і сластолюбством. Але всі ці матеріальні втіхи, до яких ми так прагнемо, не приносять серцю задоволення. Не може серце людське нічим за-довольнитися, крім Бога.
— А ви вважаєте себе щасливою людиною?
— Я знаю, що Господь веде мене цим шляхом. І іншого шляху я не бачу.
— Ми живемо в досить непрості часи. Що ви, зазвичай, бажаєте своїм парафіянам у складних ситуаціях?
— Сьогодні часто кажуть: криза, криза, криза. А я кажу: ніякої кризи немає, у перекладі з грецької криза — це суд Божий. Ми бачимо зараз різні катаклізми: там заливає дощ, там сушить, там іде град, там мороз б'є. І ми ніяк не замислимося над тим, що все це — наші справи. Як добро, так і зло нікуди не дівається. Ніхто не хоче усвідомлювати, що всі ми за це відповідаємо. І я бажаю всім вам, читачам, творити тільки добро! А це просто — любити Бога і любити ближнього свого. Тоді буде все гаразд! І чим більше буде накопичуватися добра, тим щас-ливіше буде наше життя.
Автор: Ольга ЧИЖОВА, тижневик "Чернігівські відомості"
5
 | |||
|
| |||
|
| |||
Читайте также: | |||
| |||
| BB-Code | |
| Ссылка | |
|
||
| Всего комментариев: 1 | |
Сергей | 2010-08-16 | 22:50
1
(+1)
 А ведь правильно сказано! Все по делам нашим  Цитировать
| |
