Ця бесіда вдбувалась між двома людьми, які вже багато років спілкуються не як начальник з підлеглм, а просто по-товариськи. Обидва вони мають великий стаж роботи в органах прокуратури. І суттєві зірки на погонах: генеральську та три великі полковницькі.

 Василь Васильович Лось — прокурор Чернігівської області в перші роки незалежності. Віктор Павлович Іваньков теж займав чимало відповідальних посад. Наприклад, послідовно був прокурором трьох районів області та міста Ніжина.

 Професійну грамотність Віктора Іванькова, котрий працює і зараз, багато хто з молодших прокурорів вважає зразком.

 Обидва співрозмовники мають величезний досвід, авторитет серад колег і власну думку.

Останнє й задає тон розмові.

 Василь Лось:

— Наша країна пережила багато такого, про що зараз казати гірко. До війни — сталінські репресії з пошуками «ворогів народу». Слава Богу, що ми цього не застали, тому що було так: хто не знайшов «ворога народу» — той сам ворог. Одразу після війни, 47-й рік, два нових укази: за 1-2 кілограми колосків, які зібрала жінка на полі, засуджували до семи, восьм і навіть десяти років позбавленняі волі. Потім — хрущовські часи. У нас усе в крайнощі кидаються. Стало так: чим більше ти звільнив, відпустив на поруки злочинців — тим ти більше молодець. До абсурду доходило: злочинець уже 2-3 рази підряд судиться — а його на поруки. Звільняли навіть до суду: слідчий закрив справу з передачею на поруки, і все. Хто більше відпустив, того ставили за приклад.

 — А злочинність якою була? (авт).

Віктор Іваньков:

— Злочинність — це явище, по-перше, соціальне. А по-друге, залежить від того, як її рахувати. Зрозуміло, що частині людей давали шанс правильно. Але частина була ж таких, що це їх майбутніх жертв треба було рятувати...

 Василь Лось:

— А пізніше по господарських справах іноді були перегини такі, що й зараз важко уявити. Наприклад, кримінальна відповідальність за приватну господарську діяльність, спекуляцію або за приписки. Коли голова колглспу засіяв два поля, а врожай записав на одне. Або коли кавказці будували в нас дороги. Вони працювали як раби. І заробляли по півтори-дві тисячі. Але приходить загальнодержавний розрахунок, що покласти метр квадратний асфальту коштує два рублі. А вони рахували по два з копійками. Все — людей ув’язнювали.

Я не кажу, що було тільки це. Багато тодішніх законів визначали справедливе покарання за насправді злочинні дії. Але було і оте все страшне, а також тиск на прокуратуру з боку державних і партійних органів. Не піддаватися тому тиску було дуже складно. Але навіть у ті часи прокурори старалися викорінювати справжні злочини, захищати людей і якось протистояти тиску системи.

 Віктор Іваньков:

— Ну як можна було протистояти? Щоб був результат? Прийнятими тоді методами. Наприклад, здається у Варві у 1983 році 5-поверховий будинок. Я тоді був прокурором району. До мене приходять люди й говорять: там не дороблено нічого, як там жить? А робоча комісія вже збирається акт підписувати, та й зі мною райком партії проводить співбесіди... Тоді ми приходимо туди з фотоапаратом. І завдяки тому, що в обкомі партії стенд з’явився, яке Варвинський район здає житло, будинок довели до пуття.

Дуже багато рішень і вироків суду прокуратурою опритестовувалось. Тоді законодавство було таке, що прокурори загляд за законністю прийняття рішень та вироків судами. Навіть их, що вже набрали законної сили. І якщо бачили якісь відступи від закону — зобов’язані були їх опротестовувати.

Були за часів вже нашої роботи спроби партійних сил «приборкати» непокірних керівників за допомогою правоохоронних органів. Найчастіше голів колгоспів. Але ми намагались у кожному випадку об’єктивно розбиратись. І багато з них, навпаки, після прокурорських перевірок зберегли своє добре ім’я.

 Василь Лось:

— Мені сьогодні боляче чути про якісь прояви неповаги до прокуратури. По-перше, в ній завжди були і є ті, хто працює чесно і самовіддано. Вони роблять дуже великий внесок у захист людей від беззаконня. По-друге, прокуратура — це орган, до якого часто звертаються, як до останньої надії. І вона повинна бути досить сильною, щоб цю надію виправдати.

 Віктор Іваньков:

— А я скажу так. Адвокат захищає одну людину. Причому рідко коли невинну, частіше все-таки злочинця. А прокурор захищає всіх. З одного боку – сторону потерпілого, взагалі людей від злочинців. З іншого боку, він же і для злочинця має забезпечувати справедливість. І якщо десь по відношенню до нього чи з боку міліції, чи підчас тримання під вартою були незаконні дії, то саме прокурор буде втручатись і його захищати. Навіть коли прокурор виступає державним обвинувачем, він усе одно захищає людину як таку.

— Добре. Давайте тоді говорити і про боротьбу з тою злочинністю, погляд на яку незмінний в усі часи (авт.).

 Василь Лось:

— Страшні, жорстокі злочини були в усі часи. Давайте згадаємо, що роки й роки після війни був бандитизм у лісах. Банди здобували собі харчування, грабуючи. Або стріхи зривали, або «кічку» кидали. Знаєте, що це таке? Це пень, який для рубання дров залишали в дворі. Вони тою кичкою – у вікно хати, де спить сім’я. А тоді заскакують, забирають сало, м’ясо, всю їжу. Якщо хтось опирається, вбивають. Магазини ламали. Коротше, на виживання. Хіба це менша жорстокість, ніж було будь-коли після того?

Я починав працювати слідчим 40 років тому в Талалаївському районі. Прокуратура тоді розслідувала майже всі насильницькі злочини. Теж було всяке.

 Віктор Іваньков:

— Правильно, злочинів проти особи вистачало завжди. Убивств у будь-які часи не було менше, крадіжок – теж. На жаль. Це людська природа. Але тепер структура самої злочинності інша. Замовні злочини за способом скоєння стали більш нахабними та цинічними. Вони траплялись і раніше, але дуже рідко і на побутовому ґрунті. Тепер інакше. І технічне оснащення злочинців буває тепер таким, що й у правоохоронців такої техніки нема.

 Василь Лось:

— Стало все-таки трохи краще в плані визнання певних фактів злочинами. От ситуація: вкрали мотоцикла біля річки, поки господар купався. У радянські часи правоохоронці казали так: «А чого він сам за ним не дивився? Його ж мотоцикл, хто його мав стерегти? Це не крадіжка!»  Тепер же, звичайно, це буде крадіжкою.

Правда, зараз є інше. Наприклад, приходить до мене сусід, у якого обікрали будинок. У нього там була як майстерня з ремонту двигунів. І це все забрали, загалом тисячі на три. Але щоб справу відкрити, міліція в нього спочатку вимагає документи на ці двигуни. Тобто ти спочатку доведи, що в тебе вкрали.

А чому стараються не порушувати справ? Тому що досі ніде не пережито систему «показників». Вважається, що якщо ти розкрив 50% злочинів – це мало. А треба чи не 90. Та такої цифри ніде в Європі нема, 35% розкритих – висока цифра, якщо реальна. Років 30 тому, мені здається, все-таки трохи менше на ці «палочки» дивились, а більше на склад злочину і чому ти його не розкрив.

Зараз такі речі долають заходами прокурорського нагляду. Але от їх причину подолати набагато важче.

— Василю Васильовичу, а що згадується про ті часи, коли Ви були прокурором області? (авт.)

 Василь Лось:

—                       Я став на цій посаді, коли був демократичний підйом. Це були мітингові часи. Партійні керівники до мітингувальників боялись ходить, направляли туди начальника УВС, прокурора області і начальника СБУ. Виступайте, говоріть, заспокоюйте людей. Це було складно зробити. То взагалі були складні часи.

Але відчувалася відлига. І в мене були великі надії на те, що будуть зміни на краще. Що систему прокурорської діяльності буде очищено від зайвого. У нас же в радянський час доходило до того, що прокурори забезпечували все що завгодно. Розвантаження вагонів, збирання врожаю, доїння корів… Якщо не як прокурори, то як комуністи. Виконували не свої функції.

До деякої міри сподівання справдились. Генеральний прокурор тоді прямо наказав: ніякому додатковому впливу з боку органів місцевої влади не піддаватись. Виконуйте тільки закон.

Тоді до принципу незалежності прокурора звикали не одразу, не всіх це влаштовувало. Навіть зараз я іноді читаю про рецидиви старої «хвороби»: піднаглядний орган, а розповідає, що дав прокурору якесь завдання. Але це вже не сприймається. Все-таки від цього відійшли.

— А якою, ви вважаєте, має бути прокуратура? (авт.)

—      Прокурор має давати правову оцінку. Захищати інтереси держави та громадянина. І стояти на варті законів.