Згідно із Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом – Земельний кодекс) земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Хто і як повинен сплачувати за землю

Плата за землю відповідно до ст. 2 Закону «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 2535-XII) справляється у вигляді податку на землю або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. 

Якщо фізична особа є землевласником або землекористувачем, то плата за землю справляється у вигляді податку на землю. Право власності або користування підтверджується державним актом, що видається на підставі:

придбання землі за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, інших цивільно-правових угод;

безкоштовної передачі земель державної і комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що раніше були надані у користування;

прийняття спадщини;

виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю);

інших документів.

Важливо знати, що навіть якщо у фізичної особи немає документів про право власності або використання землі, яка належить їй, така особа все одно зобов'язана сплачувати податок на землю, оскільки одержання такого документа є добровільним і податок нараховується не за фактом наявності державного акта, а за даними державного земельного кадастру. До податкової служби щокварталу надходить інформація від регулюючих органів і установ, у тому числі нотаріусів, БТІ і Держкомзему України. На підставі цих даних органи державної податкової служби ведуть облік (реєстр) землевласників, землекористувачів і орендарів.

До речі, якщо ділянкою володіють кілька осіб, то податок сплачує кожен власник окремо та пропорційно своїй частці.

Якщо особа є орендарем землі державної або комунальної власності, то вона вносить орендну плату. Підставою для нарахування плати є договір про оренду землі, що набирає сили після державної реєстрації. Якщо особа орендує земельну ділянку у приватної особи, то вона виплачує власникові орендну плату, а власник ділянки розраховується за землю з державою.

У якому розмірі справляється плата за землю

Ставка і розмір податку залежать від площі земельної ділянки, а також від того, де вона знаходиться і як її використовують. Ставка податку не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Якщо грошову оцінку землі проведено

Для сільськогосподарських угідь, використовуваних під косовиці і пасовища, ставка податку з 1 га встановлюється в розмірі 0,1 % грошової оцінки, для земель, відведених під багаторічні рослини (наприклад, сади), – 0,03 % грошової оцінки, для ділянок, розміщених у населених пунктах, – 1 % грошової оцінки.

До речі, для ділянок, на яких розташовано житло, індивідуальні гаражі, господарські будівлі та спорудження, а також дачі, існують визначені податкові послаблення: власники сплачують усього 3 % податку на землю. Це означає, що якщо за дачну ділянку площею 0,6 га нараховано земельний податок у розмірі 100 грн., власник повинен сплатити 3 % цієї суми – 3 грн.

Щодо купівлі земельної ділянки фізичною особою на підставі цивільно-правового договору (наприклад, договору купівлі-продажу), то з 2008 р. розмір земельного податку розраховується від суми грошової оцінки землі, що не може бути нижче вартості земельної ділянки, зазначеної в договорі.

Щодо орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, то вона не може бути менше ніж:

розмір податку на землю, встановлений Законом № 2535-XII для земель сільськогосподарського призначення;

триразовий розмір податку на землю, встановлений Законом № 2535-XII для інших категорій земель.

Водночас річна орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, не повинна перевищувати 12 % їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлено більший розмір орендної плати.

Якщо грошову оцінку землі не проведено

У такому разі застосовуються затверджені Законом № 2535-XII ставки, що залежать від кількості громадян, які проживають у населених пунктах. Причому в нинішньому році ставки податку для таких ділянок було збільшено у п'ять разів (таблиця). Наприклад, щодо земельних ділянок приватного сектора населеного пункту з кількістю жителів від 1 до 3 тис. ставка податку на землю збільшилася з 2,7 коп. до 13,5 коп. за 1 м².

Також слід зазначити, що ставки земельного податку за ділянки, за винятком сільськогосподарських земель, затверджують місцеві (сільські, селищні, міські) ради виходячи із середніх ставок податку. Його розмір не може бути вище середніх ставок податку більше ніж у два рази з урахуванням підвищувальних коефіцієнтів для курортних зон.

Ставки податку залежно від кількості жителів у населених пунктах

Групи населених пунктів з кількістю населення, тис. осіб	Ставка податку, грн. за 1 м2	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
до 0,2	0,075
від 0,2 до 1	0,105
від 1 до 3	0,135
від 3 до 10	0,15
від 10 до 20	0,24
від 20 до 50	0,375	1,2
від 50 до 100	0,45	1,4
від 100 до 250	0,525	1,6
від 250 до 500	0,6	2,0
від 500 до 1000	0,75	2,5
від 1000 і більше	1,05	3,0

Закон № 2535-XII передбачає підвищені ставки. Так, на земельні ділянки, віднесені до курортних зон, ставка податку збільшується:

на Південному узбережжі АР Крим – у 3 рази;

на Південно-Східному узбережжі АР Крим – у 2,5 раза;

у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей (крім населених пунктів, віднесених законодавством до категорії гірських) – у 2,3 раза;

на Західному узбережжі АР Крим – у 2,2 раза;

на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей – у 2 рази;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – у 1,5 раза.

Хто має право на пільги

Законодавством для фізичних осіб передбачено низку пільг щодо сплати земельного податку. Зокрема, від податку звільняються:

інваліди I та II груп;

громадяни, що виховують трьох і більше дітей;

громадяни, у яких члени родини проходять термінову військову службу;

пенсіонери;

ветерани війни, а також інші особи, що користуються пільгами відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII (зі змінами та доповненнями);

особи, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС.

Для зазначених осіб надаються пільги на одну земельну ділянку кожного виду в межах норм, установлених Земельним кодексом:

для ведення особистого селянського господарства – не більше 2 га;

для садівництва – не більше 0,12 га;

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будинків і споруджень (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 га, у селищах – не більше 0,15 га, у містах – не більше 0,1 га;

для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,1 га;

для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.

Законодавство надає також пільгу щодо податку на землю власникам ділянок, земельних часток (паїв) на період дії Закону «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 р. № 320-XIV (зі змінами та доповненнями) за умови передачі ділянок і паїв в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

Власники дачних і садових ділянок повинні сплачувати податок на землю

Якщо фізична особа приватизувала дачну або садову ділянку, то вона зобов'язана самостійно сплачувати податок на землю, якщо не приватизувала – його сплачує власник садового або дачного товариства. У такому разі особа відшкодовує товариству суму податку. І в першому, і в другому разі фізична особа має право на всі передбачені Законом № 2535-XII пільги. Слід підкреслити, що пільга поширюється лише на одну земельну ділянку по кожному виду цільового призначення. Наприклад, якщо фізична особа є власником чотирьох ділянок (дві – для садівництва і дві – для індивідуального дачного будівництва), то пільга поширюється на одну садову і одну дачну ділянки.

Коли і як сплачується податок

Земельний податок громадяни сплачують у відділенні банку або в сільській раді за місцем розташування земельної ділянки. Плата за землю вноситься двічі за рік рівними частинами: до 15 серпня і до 15 листопада. При цьому до 15 липня податкові інспекції (на підставі наявної в податковій службі інформації) розсилають усім платникам повідомлення, в якому зазначається сума податку на землю і номер відповідного рахунку.

Якщо фізична особа не одержала повідомлення, вона може самостійно звернутися до податкового органу і сплатити необхідну суму. Уточнити грошову оцінку землі та дізнатися, чи було її взагалі проведено, а також дізнатися про суму, яку потрібно внести, можна у податковій інспекції району за місцем розташування земельної ділянки і в місцевій раді.

Відповідальність за несплату податку

Зазначимо, що за несвоєчасну сплату податку на суму боргу нараховується пеня з розрахунку 120 % річної дисконтної ставки Нацбанку України (на день появи податкового боргу або на день його погашення) за кожен календарний день прострочення. Наприклад, до середини листопада 2008 р. дисконтна ставка Нацбанку України становила 12 %. Таким чином, за кожен день затримки податку на землю фізична особа повинна сплатити пеню в розмірі 0,04 % боргу.

Крім пені нараховується штраф, розмір якого залежить від кількості днів прострочення і становить від 10 до 50 % суми заборгованості, а саме:

до 30 календарних днів – 10 % погашеної суми податкового боргу;

від 31 до 90 календарних днів включно – 20 % погашеної суми податкового боргу;

понад 90 календарних днів – 50 % погашеної суми боргу.

Щодо подання податкових декларацій за нововідведені земельні ділянки.

Відповідно до статті 14 Закону N 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Відповідно до пункту 4 Порядку подання податкового розрахунку земельного податку, затвердженого наказом ДПА України від 26.10.2001 N 434 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.11.2001 за N 963/6154 (із змінами та доповненнями), у разі набуття права власності та/або права користування земельною ділянкою протягом року платник земельного податку подає звітний Розрахунок протягом місяця від дня виникнення такого права.

Методичними рекомендаціями щодо подання та заповнення податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, які надіслані підпорядкованим органам державної податкової служби листом ДПА України від 01.02.2006 N 1833/7/15-0217, також встановлено, що платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.

Таким чином, податкові розрахунки земельного податку та податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за нововідведені земельні ділянки подаються власниками землі та землекористувачами протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку.

При цьому власники землі та землекористувачі, як визначено статтею 15 Закону N 2535, сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із статтею 17 Закону N 2535 податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Щодо обчислення суми земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод.

Пунктом 7 розділу II Закону N 107 внесені зміни до Закону N 2535-XII в частині розрахунку суми земельного податку у разі придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до статті 2 Закону N 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно із статтею 7 Закону N 2535 ставки земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Статтею 8 Закону N 2535 визначено, що податок за земельні ділянки за межами населених пунктів, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Частиною третьою статті 7 та частиною другою статті 8 Закону N 2535 встановлено, що у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди розмір податку розраховується від суми, що дорівнює грошовій оцінці землі, але в будь-якому разі сума, від якої розраховується розмір податку, не може бути меншою ціни земельної ділянки, що вказана в угоді.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону N 107 розділ II, зокрема пункт 7, набирає чинності з 1 січня 2008 року.

Однак, пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону N 107 і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону N 107 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційним Судом України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема пункт 7 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону N 107.

Пунктом 5 резолютивної частини зазначеного вище Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону N 107 визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з моменту прийняття рішення, а саме з 22.05.2008 року.

Законом України від 3 червня 2008 року N 309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 309), зокрема пунктом 1 розділу I, внесено зміни до статей 7, 8 Закону N 2535, аналогічні змінам, внесеним до статей 7, 8 Закону N 2535 розділом II Закону N 107.

Пунктом 1 розділу II Прикінцевих положень Закону N 309 встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону N 107.

Закон N 309 був офіційно опублікований в газеті Голос України, 2008, 06, 04.06.2008 N 105 та газеті Урядовий кур'єр 2008, 06, 04.06.2008 N 101, тобто вказаний Закон набрав чинності 04.06.2008.

Таким чином, зміни до статей 7 та 8 Закону N 2535 в частині визначення земельного податку за земельні ділянки, які придбані на підставі цивільно-правових угод, застосовуються відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 107 та пункту 1 розділу II Прикінцевих положень Закону N 309.

Отже, у разі придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди земельний податок розраховується суб'єктами оподаткування (незалежно від часу придбання земельних ділянок за цивільно-правовими угодами) від нормативної грошової оцінки землі, а у випадку, якщо ціна земельної ділянки, що встановлена в угоді, перевищує нормативну грошову оцінку, від якої розраховується розмір податку, то при розрахунку суми земельного податку застосовується ціна земельної ділянки, що вказана в угоді.

 Який коефіцієнт індексації необхідно застосовувати у 2009 р. для розрахунку орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, якщо грошову оцінку земель населеного пункту не проведено, а орендну плату згідно з договором оренди землі визначено виходячи з розміру земельного податку?

Відповідно до ст. 13 Закону «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII (у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, зі змінами та доповненнями) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, що перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 15 Закону «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV (у редакції Закону України від 02.10.2003 р. № 1211-IV) встановлено, що істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру та індексації.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, як визначено ст. 21 Закону № 161-XIV, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що встановлюються відповідно до Закону № 2535-XII).

Згідно з п. 9 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 (зі змінами та доповненнями), розмір орендної плати встановлюється у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності, а за земельні ділянки державної і комунальної власності – також із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельних ділянок або розміру земельного податку.

Пунктом 10 Типового договору оренди землі встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

По землях населених пунктів, грошову оцінку яких не проведено, встановлені частиною другою ст. 7 Закону № 2535-XII ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому по земельних ділянках населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не встановлено грошову оцінку, ставки земельного податку диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Враховуючи зазначене, для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не встановлено, для розрахунку орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, розмір якої встановлено в договорі оренди землі виходячи з розміру земельного податку, суб'єкт господарювання повинен застосовувати коефіцієнт індексації ставок податку, визначений законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Так, згідно зі ст. 63 Закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-VI у 2009 р. такий коефіцієнт становить 3,1 (залишився на рівні 2008 р.).

 

Чи повинна фізична особа сплачувати податок за землю за користування земельною ділянкою до державної реєстрації договору оренди?

Відповідно до ст. 5 Закону «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII (зі змінами та доповненнями) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктами плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно зі ст. 15 Закону № 2535-XII власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом – Земельний кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної чи комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як зазначено у п. 3 ст. 125 Земельного кодексу, розпочинати використовувати земельну ділянку, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) й одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2535-XII підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, – договір оренди такої земельної ділянки.

Щодо орендної плати, то орендні відносини в Україні регулюються Законом «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV (зі змінами та доповненнями).

Згідно зі ст. 18 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрац